Глава 9

Джул повільно відкрила повіки і побачила над собою зоряне небо в клітинку. Господи, що сталося і де вона? І пам'ять почала повільно повертатися до дівчини. Вона купалася у водоймі і їй привиділися скелети. А потім пам’ять зіграла з нею злий жарт.

Невже скелети справді були. Джуліана поворухнулася і повільно сіла. Десь неподалік горить багаття і веселяться якісь люди. Вона спробувала піднятися і не змогла. Їй не дозволила стати в повен зріст клітка. Вона в клітці? Джул схопилася руками за пруття клітки і про себе відмітила, що її тримають в клітці з ліани. Довгі та міцні ліани сплели між собою і збудували клітку.

Раптом боковим зором вона помітила якийсь рух неподалік. Глянула туди й ледь не закричала від жаху. До клітки підійшов скелет. Його кістки були добре видно на фоні палаючого за спиною багаття. Скелет щось сказав і Джуліана примружила очі. Хіба скелети говорять?

Придивившись пильніше, дівчина помітила, що чоловік весь обмазаний річковим мулом, а кістки скелету на ньому намальовані білим вапном.

Її, схоже, викрало якесь плем’я. І тримають у клітці.

Раптом дверцята клітки відчинилися і папуас жестом запросив її вийти. Джуліана декілька хвилин вагалася, але потім повільно пішла назустріч обмазаному болотом і вапном папуасу.

Він виявився невисоким, майже з неї ростом, але міцним чоловіком. Він мертвою хваткою схопив її за лікоть та потягнув за собою. Навколо палаючого багаття сиділи чоловіки, схожі на її провідника і жували якусь рослину. Коли папуас підвів її до гурту, він щось викрикнув і чоловіки розфарбовані в скелетів, почали підводитися.

Джуліану підвели до дерева і прихилили спиною до стовбура. Її руки загнули назад і зв’язали. Джул спробувала поворухнути руками, але стовбур дерева боляче врізався в ніжну шкіру дівчини.

І раптом чоловіки почали хапати свої дерев’яні списи і виконувати якийсь ритуальний танок навколо багаття та дерева, до якого була прив’язана Джуліана.

Бій барабанів, незрозумілі викрики чоловіків-скелетів наганяли остраху на дівчину. Джул відчула тваринний жах. По спині покотилися крапельки поту. Голова запаморочилася, а в скронях гупотів ритм барабанів.

Чоловіки стрибали по галявині, зображуючи полювання на когось чи на щось. Джул вперше підняла очі до неба і попросила господа, щоб предметом їх полювання була не вона.

Ось вони почали переможний крик, ніби заганяючи звіра. А потім погнали його до лісу. Вони бігли гуртом і про щось викрикували.

Раптом від багаття відділився велетень, на голові якого був вдягнений вінок з черепів якихось птахів. Він підніс до багаття якусь палицю і коли вона загорілася, пішов у її бік. Він махав палицею, ніби відганяючи духів, а коли підійшов, почав щось бормотіти на своїй мові. Його язик і порожнина рота були яскраво червоними. Джул втиснулася в стовбур дерева, прагнучи стати непомітною, а ще краще стати з деревом одним стовбуром.

Він щось викрикував, вирячивши очі, стрибав навколо Джуліани, мотав головою, як навіжений та махав тліючою палицею.

Дим застилав все навкруги та різав очі. Джул відвернулася, а він продовжував щось кричати. Повернулися чоловіки, які грали в уявне полювання і попадали навколо стовбура, до якого була прив’язана Джуліана, на коліна. А чаклун ніби збожеволів. Він кричав несамовито, мотав головою так, що черепи тварин відлітали в різні боки, а потім затрясся весь і повільно впав на землю.

Серце дівчини калатало, ноги підгиналися, а з роту виходили ледь чутні звуки. Крик застряг у горлі. Очі наповнилися сльозами, які величезними горошинками покотилися по щоках додолу.

І раптом чоловіки-скелети почали викрикувати якісь слова і виконувати рухи схожі на молитву в храмі. Джул шумно сглотнула, коли вони почали підійматися і простувати геть. Декілька з них підхопили чаклуна і понесли за іншими.

Біля неї не залишилося нікого, тому Джул зітхнула з полегшенням. Поки горіло багаття було непогано, але коли воно почало згасати, Джуліана знову відчула як по шкірі пройшовся мороз. Її, прив’язану до дерева, залишили в повній темряві, зовсім одну біля небезпечного лісу.

І раптом хтось закрив її рот рукою. Дівчина мотнула головою, прагнучи звільнитися, заплакані очі стали єдиною світлою плямою на її блідому обличчі.

- Шшш, Джул! Це я! – почувся тихий шепіт.

Цей голос вона б впізнала із тисячі. Дін Хейліс! Дін Хейліс тут! І він прийшов за нею!

- Зараз я приберу руку і розв’яжу тебе, але ти не будеш кричати, добре? – знову спитав він.

Джул кивнула головою, затамувавши подих. Вона відчула, як його спритні пальці звільнили її від мотузки. Вона повільно повернулася і зустрілася з темними очима Діна Хейліса. Зараз в повній темряві світилися лише його очі, як два вогники. Сказати, що вона рада його бачити, це нічого не сказати! Вона скучила за його нестерпним характером, поганими манерами, постійними насмішками.

Вона без слів кинулася йому на шию і що є сили притулилася до його міцного чоловічого тіла.

Та Дін тактовно звільнився з її обіймів і знайшовши в темряві її долоню, потягнув за собою. Неподалік їх зустріло ще декілька юнаків з племені хулі. І вони кинулися бігти, не вибираючи шляху, поки не зупинилися перепочити.

Джул зігнулася, поставивши долоні на коліна. Вона важко дихала, але не промовила жодного звуку, щоб висловити невдоволення чи обуритися, що втомилася.

Страх гнав її геть від цих земель і цих людей, які зображували себе у вигляді скелетів.

- Втомилася? – запитав Дін.

- Так!

Дін жестом щось показав і напівоголені чоловіки посідали на землю. Джуліана теж впала на землю, забувши про те, що вона холодна і брудна. Зараз це було єдине місце, на якому вона хотіла відпочити.

Один з папуасів щось сказав і останні підхопилися. Джуліана злякано озирнулася і перевела погляд на Діна.