Глава 8

- Вибирайся на берег! – рявкнув Дін.

Джуліана поспішно побрела до берега, поки на помітила, що на ній лише одна мереживна білизна. Дівчина зупинилася в воді та мотнула важкою головою.

- Де моя сукня? – здивовано запитала вона.

- Я б теж це хотів знати! – фиркнув Дін. – Виходь, інакше змерзнеш!

- Я ж…. в одній білизні! – прошепотіла Джуліана.

Дін вилаявся і стягнув з себе футболку.

- Вдягнеш мою футболку! – кинув він. – Давай-давай, Джуліано!

Дівчина зробила декілька кроків і знову запинилася.

- Відвернися!

- Я ніс тебе, як мішок з картоплею, перекинувши через плече, - злобно прошепотів Дін. – Гадаєш, я не бачив твоїх принад?

- Що сталося? – Джуліана вийшла на берег. – Чому я в одній білизні?

- Якого біса ти поперлася до цього гурту для ритуального танцю? – запитав він, окинувши її фігуру прискіпливим поглядом. – Ти хоч розумієш, в яку халепу могла потрапити?

- Ти ж сам просив відвернути їх увагу! – Джул натягнула на себе його футболку і почала знімати бюстгальтер. – Цей спосіб здався мені найкращим!

Він хмикнув і оглянувся.

- Ти хоч розумієш, що хулі вважають повнолуння найсприятливішим моментом для поповнення племені. Захотіла виховувати маленького папуаса? Думаєш, твій турботливий татко буде у захваті? А наречений зовсім глузд втратить від щастя?

Дівчина завмерла на місці і мокрий предмет жіночої білизни випав з її рук.

- Що? – ледь вимовила вона, відчувши, що зараз втратить свідомість.

І раптом в її свідомості спливла смутна картинка: її обіймає кремезний темношкірий велетень…

- Я…. тільки…. що зі мною сталося? Чому я нічого не пам’ятаю? – горло Джуліани здавило тисками, серце ледь не вистрибувало з грудей, а думки в голові почали свій шалений танок.

- Їх ворожка кинула до багаття кору йохимбе, яку вважають наркотичною речовиною. Коли людина вдихає дим, який вона виділяє, вона впадає в наркотичний транс і в ній пробуджується пристрасть... тваринна хіть….

- Я ж не знала, - дівчина присіла і підняла елемент свого одягу, відчуваючи, як на очі навернулися сльози. – Господи! Це якесь божевілля…

- Діне, ви де? – зі сторони лісу почувся голос Джейка. – Діне…

- Ми біля озера! – відповів Хейліс.

Джул відчула себе брудною і маленькою. Вона схлипнула і прикрила рот тильною стороною долоні.

А до них наближався Джейк.

- Якого біса ти дозволив їй стати в те коло? – накинувся на нього Дін. – Чому не забрав її звідти?

- На мене самого накинулась якась божевільна….

- Господи, вас обох і на хвилину залишити не можна! – рявкнув Дін і, схопивши Джуліану за руку, потягнув до лісу.

Дівчина пленталася за ним, не розбираючи дороги. Сльози застилали очі, все навкруги розпливалося, схлип рвався на волю.

Дін завів її до хижки і підштовхнув до імпровізованого ліжка. Джуліана тихенько вляглася, скрутилася калачиком і розплакалася.

- Припини, - кинув Дін, розкладаючи для себе спальний мішок на підлозі. – Тебе ніхто не торкався! Я вчасно з’явився і забрав тебе звідти!

І хоча Джуліана повинна була відчути полегшення, а на душі стало ще огидніше. Сором з’їдав її зсередини, тому вона розплакалася ще голосніше. І що такого ганебного вона зробила? Потанцювала з темношкірим велетнем? Зняла сукню? Ніби вона вела себе краще в нічних клубах Лос-Анджелесу? Але чомусь саме тут, в присутності Діна Хейліса, вона відчувала себе осоромленою! Чортів Хейліс!

А Дін голосно вилаявся і вибрався зі спального мішка. Ліг поряд з нею і притягнув її в свої обійми.

-Ну, все-все! Припини! – тихо зашепотів він біля її волосся. – Нічого ж поганого не сталося! Хіба що хтось вкрав твою сукню від відомого дизайнера! Папуаси будуть тепер носити дизайнерські речі від Прадо…

Джул фиркнула і розсміялася крізь сльози.

- Припини!

- А що? Невже я збрехав?

- Ця сукня була від Валентино…

- Ну, купиш собі іншу, хіба це проблема? – тихо запитав він.

Джул сіла на ліжку і витерла сльози тильною стороною долоні.

- Я хочу їсти!

Дін спокійно піднявся і дістав з рюкзака банани, кокоси і ще якісь невідомі фрукти, та протягнув їй.

- Думаю, їжу, яку вони їдять, ти їсти не зможеш, тому приховав для тебе те, що, на твою думку, їстівне!

- Звідки ти знаєш, що саме це, на мою думку, їстівне? – запитала Джуліана, уплітаючи банан.

- Можу принести сирі мізки забитої свині…

Банан випав із рук дівчини і її ледь не стошніло.

- Це жарт?

- Ні! Папуаси полюбляють такі делікатеси!

- Невже таке можна їсти?

- Не можна, але…

Джул підняла банан і знову відкусила кусочок.

- Бачила їхню ворожку? Яке враження вона на тебе справила?

- Мені… вона здалася божевільною!

- Так і є! Цю хворобу називають куру або коров’ячий сказ. Захворіти нею можна тоді, коли вживаєш в їжу непрожарені мізки тварини. Ця хвороба приводить до втрати координації, тремтіння в руках та ногах, нападах нестримного сміху. Хвороба може розвиватися багато років. Але хворі помирають з усмішкою на вустах…

- Боже, який жах! Чому ж тоді вони їдять ці мізки?

- Папуаси вважають, що голова це вмістилище духовної та фізичної сили людини. Тому воюючи, вони завжди прагнули завоювати саме цю частину тіла.

- Вони поїдають мізки людей? – запитала Джул, перелякано округливши очі від жаху.

- Ні! Зараз вони їдять лише мізки тварин, яких вполювали…

- До речі, декілька місяців назад на території їх племені були твої журналісти…