Стук в двері став першою ознакою пробудження. Джуліана повільно відкрила очі та накрила голову ковдрою. Боже, як хочется спати! Ще так рано, а вони вже тарабанять в двері, як навіжені.
Наполегливий стук повторився. Дівчина зітхнула і вибралася з ліжка.
На порозі стояв Дін з рюкзаком в руках.
- Котра зараз година? – хриплим від сну голосом запитала Джул.
- Шоста ранку…
Джул завмерла на місці, а після повернулася до нього обличчям і зойкнула:
- Шоста година ранку?
Він важко зітхнув.
- У нас немає часу на ваші примхи, Джуліано! – рявкнув він. – Або ви їдете з нами, або залишаетесь в номері! Рішення потрібно прийняти негайно!
Дівчина усміхнулася і знизала плечима.
- До чого такий поспіх? Невже ми не можемо виїхати трішки пізніше…. на декілька годин?
- Джул, сьогодні ми відвідаємо одне з племен Папуа – Нової Гвінеї…
- І що?
- І для того, щоб дістатися до них вчасно і зробити відео зйомку, потрібно вирушати на світанку…
- Гаразд, буду готова за двадцять хвилин!
- Якщо через двадцять хвилин ви не вдягнете на себе щось пристойніше, залишитеся в готелі, - кинув Дін і попрямував до дверей.
Джул відкрила рот від здивування, а потім перевела погляд на одяг в якому спала. На ній була біла майка, яка обтягувала груди, як друга шкіра і мереживні трусики. Господи, вона стояла перед ним зовсім роздягненою? Чортів, Дін Хейліс! Хоча б відвернувся…
Коли вона спустилася, чоловіки сиділи на дивані, чекаючи її появи. Джуліана мило усміхнулася і привіталася з усіма.
- Доброго ранку! Це сенсація! Я піднялася о шостій годині ранку! Скажи кому – не повірять!
- Як спалось? – запитав Джейк.
- Чудово! Спала, як убита! – усміхнулася Джул.
- Радий, що вам сподобалось! – у відповідь усміхнувся і Джейк.
Дін оглянув її прискіпливим поглядом і, напевно, залишившись задоволеним, рушив до дверей.
- Куди ми їдемо сьогодні? – тихо запитала вона Джейка.
- В провінцію Сатерн-Хайлендс.
- Навіщо?
- Там проживає плем’я хулі, яке ми збираємося відвідати і познімати…
- Мені здалося, Дін - військовий журналіст, тож чому приїхав сюди? – запитала вона тихо, оглянувши спину Хейліса.
- Два місяці назад сюди приїхала група журналістів знімати відеосюжет «Слідами Миклухо-Маклая» і до сих пір не повернулася. Дін взявся розшукати їх і якщо ті залишилися живими, визволити їх…
- В якому сенсі, якщо залишилися живими? – зупинилася Джул і здивовано підняла брови.
- На цій частині острова до сих пір відбуваються ритуальні вбивства людей або жертвоприношення… Тож може бути, що наші колеги вже мертві…
Джул відчула, як по шкірі пройшовся мороз. Нічого собі заявочки?
- І як він збирається їх шукати?
- Останній раз, коли вони виходили на зв'язок, вони мали відвідати якесь плем’я… Ось ми і збираємося відвідати якомога більше племен і пошукати там наших колег…
- Але ж це небезпечно?
- Звичайно! Тому Дін і не хотів, щоб ви їхали з нами…
І раптом Джул відчула в собі прилив сили. Вона не здасться! Вона допоможе в пошуку зниклих журналістів, і доведе, що вона людина, на яку можна покластися…
- Ви там ще довго будете шушукатись? – крикнув з вікна машини Дін. – Ми сьогодні почнемо працювати, Джейку, чи ні?
- Так, ми йдемо! – кинув відеооператор.
Дорога, якою вони їхали, була жахливою. Джул весь час кидало в машині, тому вона вимушена була триматися за переднє сидіння. Коли, нарешті, вони вибралися з машини, Джул озирнулася навкруги. Незаймана природа навіювала страх, невпевненість, таємничість. Але Джул довіряла Діну і Джейку. Чомусь знала, що вони не залишать її у біді.
- Далі будемо йти пішки! – кинув Албе. – Цими хащами машина не проїде!
Чоловіки вдягли на спини рюкзаки і рушили вперед. Джул спіймала себе на тому, що в неї з’явилося якесь дивне відчуття, ніби за ними спостерігають. А коли оглянулася, нікого не помітила, лише вітер хитав верхівки дерев та шелестів листям у гіллі. Джул підійшла до Діна і спробувала йти поряд з чоловіком.
- Що ви знаєте про це плем’я хулі? – запитала вона.
- Вони досить дружелюбні, тому немає сенсу переживати…
- Мені здалося, що за нами спостерігають? – прошепотіла вона.
- Так і є! – усміхнувся він. – Тому не відходьте від групи далеко…
- Чому стали військовим журналістом?
- Подобається бути у вирі подій….
- Не боїтеся потрапити в засідку чи отримати поранення?
- Ви вважаєте, що отримати поранення можна лише в зоні бойових дій? Думаєте, що спокійно йдучи по вулиці, вас не зачепить куля?
- Думаю, що отримати поранення можна і в мирний час, але для чого ж лізти на рожон? Хіба відео зйомка, отримана в зоні бойових дій, важливіша за життя?
Він розсміявся.
- Ви, звичайно, ніколи б ризикували власним життям заради справи всього свого життя?
- Вам обов’язково бути таким? – аж фиркнула дівчина.
- Яким?
- Таким зарозумілим грубіяном? – кинула вона. – Я намагаюся наладити відносини, а ви весь час прагнете уколоти мене…
Дін усміхнувся і пильно придивився в хащі.
- Ви бажаєте налагодити відносини зі мною? Тільки не говоріть, що у вашої королівської високості з’явилося бажання спілкуватися з таким грубим і неотесаним чурбаном, як я?
Ну він і хам!
- Ну, навіщо ви так? – Джул вийшла наперед і повернулася до нього обличчям. – Я ж з добрими намірами!