Глава 28

- Вибирайся, я сказав! – гаркнув Кабір.

Джул повільно опустила вікно в машині й спробувала вибратися з позашляховика. Кабір протягнув їй долоню й дівчині нічого іншого не залишалося, як прийняти його допомогу. І лишень він висмикнув її звідти, як машина ще більше загрузнула в пісок.

Джуліана злякано схопила чоловіка за шию, але він зневажливо відкинув її. А коли Джул опинилася на піску, він оглянув позашляховик, який повільно зникав під шаром піску й повернувся до Джуліани. З пекучою ненавистю в очах Кабір зробив крок до неї й схопив її за лікоть.

- Ти хоча б розумієш, що ти натворила? – злісно прошипів він. – Вирішила втекти?

Джуліана відчула біль в руці, в яку він боляче вчепився своїми величезними чоловічими ручищами. З дзвінким стуком серця в грудях Джуліана зрозуміла, що вона програла. І Кабір швидше за все не залишить її спробу втекти, без покарання. До того ж ще і їх машина потрапила в сипучі піски з її провини. Та дівчина не збиралася терпіти його напади.

- І що? Невже мої попередники були слухняніші? – уїдливо запитала Джуліана. – Мені здається, це доволі нормальна реакція людини, яку викрали…

- Ти хоч розумієш, що я з тобою зроблю за цю машину? – гаркнув Кабір.

Й не встигла Джул відчути переляк, як він вдарив її по обличчю з розмаху. Гучний ляпас обпік щоку Джуліани й дівчина, скрикнувши, впала на пісок, як мішок з картоплею, машинально приклавши долоню до забитого місця. Незнайомий бородатий чоловік схопив Кабіра за руки й спробував його вгамувати. А Джуліана відчула, як щось густе й тепле повільно побігло по її губах та підборіддю. Поглянувши на долоню, Джул побачила кров. Вона прикрила ніс рукою, щоб спинити кров.

А Кабір кричав й лаявся. Незнайомець щось доводив йому арабською мовою, тож Джул не розуміла, про що говорять чоловіки. Дівчина не рухалася з місця, а тільки безшумно схлипувала, прикриваючи ніс. Та кров просочилася крізь пальці й декілька капель впали на світлу футболку.

Нарешті незнайомцю вдалося вмовити Кабіра. Той пішов до машини й сів за руль, голосно грюкнувши дверима. А бородатий чоловік допоміг їй підвестися й повів до машини. Перед очима все розпливалося. Машин здавалося не одна, а чотири.

Чоловік відчинив дверцята й вона спокійно сіла на заднє сидіння, боячись прибрати долоню від носа. Її руки були в крові, та ніхто з них не протягнув їй хустки, щоб вгамувати кровотечу з носа. Це так виховано з їх боку!

Тому Джуліана відірвала шматок своєї футболки й приклала до носа. Чоловіки на передніх сидіннях їхали мовчки, а Джул повільно опустила голову на спинку сидіння й зітхнула.

Її ніколи в житті не били. Батьки ніколи не піднімали на неї руку. То чому ж зараз вона дозволяє так з собою поводитися?

- Ей, навіжена, кров зупинилася? – подав голос Кабір.

Джул повільно підняла голову й зустрілася з ним поглядом в дзеркалі заднього виду.

- Ну, я зірвався, а чого ти чекала? Що я тебе по голівці буду пестити через те, що натворила?

- Це не виховано стосовно жінки…

- Це хто жінка, ти? – аж фиркнув Кабір. – Ти будь якого чоловіка заткнеш за пояс! Ти ж невгамовна! Тож скажи спасибі Абдулі за те, що врятував твою шкіру від мого гніву….

Джул опустила руки на коліна й підняла на іншого пасажира свої блакитні очі.

- Дякую! – тихо прошепотіла вона.

Незнайомець кивнув у відповідь. А Кабір мовчки вів машину, лиш інколи придивляючись до неї. Джул мовчала. А що було казати? Хіба вона зможе вирватися з цього полону, якщо, навіть, зважиться на це знову. Діне, де ти? Чому тебе так довго немає?

Джул зітхнула й солоні сльози перлинками покотилися по її щоках. Вона відвернулася до вікна, відчуваючи, як на душі стало важко. Серце калатало в грудях, руки тремтіли, а вилиця пекла від ляпаса. Тож закривши обличчя руками, Джуліана тихо схлипнула.

Коли вони під'їхали до викрадачів, декілька з них вийшли наперед і здивовано розглядали всіх. Та коли вони помітили, як з позашляховика вийшла Джул, посипалися запитання. Вони про щось говорили арабською мовою, та Джул не розуміла про що йде мова. Лише ловила на собі їх зневажливі й розлючені погляди.

Асад подивився у її очі й гнівно сплюнув.

- Дикунка! – рявкнув він. – Ти хоча б уявляєш, що з нами б зробили, якби ми тебе не догнали або якби ти загинула?

- Я не буду спокійно сидіти й дивитися, як ви з мене знущаєтеся…

Він обережно взяв її за лікоть й відвів вбік. А потім дістав воду й чистий рушник. Поки Джул вмивалася, чоловік зливав їй воду на долоні.

- Ніхто з тебе не знущається! – промовив Асад. – Та відпустити не можемо!

- Чому?

- За тебе заплачено! І Кабір взяв ці гроші…

- Я заплачу більше, Асаде! У два, а хочеш в три рази більше!

- Не думаю, що мені про таке з тобою варто говорити! Ми не ведемо справ з жінками. Ти повернешся до того, хто має на тебе повне право!

Від несподіванки Джул ледве не вилаялася. Вона глянула на чоловіка здивованим поглядом.

- Тобто?

- Більше сказати не можу!

Він розвернувся й попрямував до позашляховика. Та Джул кинулася за ним. Вона встигла схопити його за руку.

- Асаде, будь ласка! Скажи, хто замовник мого викрадення?

Він зневажливо провів поглядом від її обличчя до руки, якою вона тримала його за лікоть й спокійно підняв на неї темні очі.

- Я ж дав зрозуміти, що більше нічого не можу сказати! – промовив Асад, чітко вимовляючи кожне слово.

- Та ти ж сказав, що я повернуся до того, хто…

- Припини! Ми не будемо говорити на цю тему!

Й вирвавши свій лікоть, пішов до гурту викрадачів. А Джул так і залишилася на місці, стискаючи в руках вологий рушник.