Глава 27

Виплакавшись, Джуліана швидко витерла сльози й піднялася з колін. Повільно озирнулася навкруги й почала згортати матрац. В кутку намету вона помітила сумку й почала складати в неї речі. Вона вже майже закінчила, коли до намету увійшов Асад. Вона ображено надула губки й продовжувала скидати речі в сумку, повністю ігноруючи чоловіка.

Нехай іде під три чорти! Ідіот! Нікому не можна довіряти. Ось вона спробувала встановити контакт з Асадом, вважаючи його справжнім чоловіком, а насправді, він виявився звичайним покидьком, який може підняти руку на жінку.

- Радий, що ти спакувала речі! – спокійно промовив він.

- Я навряд чи посміла б не послухатися вас, адже так? – буркнула Джул. – Напевно, пишаєтеся собою?

- Звичайно! Не кожного дня зустрічаєш таку дику породисту кобилку, яку вдається приборкати! – в його голосі відчувалася гордість.

- Особливо, якщо хизуватися своєю перевагою над слабкою жінкою! – Джул розуміла, що ляпнула зайве, тож повільно розігнулася й повернулася до нього обличчям.

Якщо вже зустрічати приниження, то з гордо піднятою головою!

Джул очікувала, що Асад вибухне лайкою, а він раптом розсміявся. І так довго й голосно сміявся, що Джуліана не втрималася й штовхнула сумку ногою.

- Подобається сміятись, коли хтось тліє від жаху? – злобно запитала вона.

- Ти невдячна, принцесо! – трішки заспокоївшись, прошепотів він. – Кабір був би набагато грубішим! Тож радій тому, що ти під моїм заступництвом!

Ага! Вона вже бачила, як він готовий заступатися за неї перед Кабіром. Просто прохати, обіцяючи, що такого більше не повториться, може й вона. А от вступити в справжню сутичку, він не може. Та й не стане! Вона для нього лише засіб для заробітку грошей. Тож не дивно, що йому плювати на її стан.

- Вважаєте, що носити синці замість коралів престижніше? Тільки я посмію вас розчарувати! Коли на тілі жінки з'являються синці, постає питання: а від кого потрібно оберігатися? Невже у вашій країні заступництво та приниження гідності, це одне й те саме?

Асад мовчав, лише дивився на неї повними здивування очима.

- Вважаєш нас варварами? – запитав він, а в голосі почулися злісні нотки. – Ось тільки не ми, а твій чоловік, насправді є варваром. Це ж треба зовсім не мати клепки в голові, щоб привезти тебе в пустелю до арабів.

Він знає її чоловіка? І знає, що вона подорожує з ним разом? Дивно! Це наводить на певні роздуми…

- Чому це? – здивовано запитала вона, пробуючи вивідати в нього якомога більше інформації. – Тому що його немає поряд, тож можна обливати його брудом?

- До чого тут бруд? Таких, як ти не тягають по всьому світові за собою…

Ого! Це вже чиїсь доволі знайомі слова… вона вже їх десь чула….

Асад доволі добре ознайомлений з її статусом і їх проблемами. А це наводить на певні роздуми. Отже, її замовником може виявитися той, від кого вона й зовсім не очікує такого. А якщо замовник її викрадення Кейд?

Дідько! Навіщо Кейдові її красти? Що це за дурні комбінації в її голові? Це трохи й вона звинуватить у власному викраденні батька або й самого Діна Хейліса.

- Вибачте за зухвальство, але це не ваша справа, де я проводжу медовий місяць з власним чоловіком!

- Ну, так! – промовив Асад, підхопивши матрац. – Це ж не ти потерпаєш від негідного відношення? А він, можливо, насолоджується в обіймах якоїсь легкодоступної красуні…

Джуліана важко зітхнула, уявивши Діна й Лізу в ліжку. Та хто ж тебе тягне за язик, Асаде? Навіщо ти таке говориш? Можливо, для того, щоб викликати її ревнощі? Вони недавно дружилися, а отже, зрозуміло, що такі слова повинні викликати в її тілі бурю образ та непорозуміння. Та нічого в цього арабського викрадача не вийде. Вона не піддасться на провокацію й не утне якусь дурницю. Вона вагітна, а отже, нікуди її Дін не дінеться. Ось тільки б якомога швидше звільнив її від цих недобрих людей.

- Я звичайно вам вдячна за таку турботу, але краще б ви відпустили мене в знак своєї прихильності до моєї особи…

Асад фиркнув і пішов до машини з матрацом у руках. Хоча б трішки, але вона його осадила. А чого він чекав? Що вона знову розплачеться? Не дочекається!

Джул повільно вийшла з намету й помітила, що у них три машини. Всі троє позашляховики.

Чоловіки вантажили речі на кузов, а Кабір стоїть осторонь і про щось говорить телефоном. У нього телефон? Невже в пустелі працює стільниковий зв'язок?

Оскільки чоловік говорив арабською мовою, розібрати про що мова, Джул не змогла, але те, як він жестикулював і, схоже, лаявся, говорило про одне: він розмовляв із замовником.

- Сідай в машину, - почула вона за спиною і ледве не скрикнула від переляку.

Озирнувшись, вп'ялася поглядом в чорнющі очі Асада. Чоловік пройшов наперед і відчинив для неї дверцята.

- Прошу, моя принцесо! – промовив чоловік, театрально схилившись в поклоні. – Не такі вже ми й варвари! Можемо поводитися доволі цивілізовано!

- Дякую! – видавивши з себе посмішку, промовила Джул.

І пройшовши до машини, забралася на заднє сидіння позашляховика. Звичайно, можна було покапризувати й роздратувати Асада ще більше, але те, що Кабір закінчив розмову й з усього розмаху вдарив в колесо машини ногою, говорило про те, що відбувається щось недобре. Тож краще не дракони ти їх, а сісти до машини. Кабір підійшов до Асада й про щось почав говорити. Вони час від часу поглядали на неї, крізь лобове скло позашляховика. І Джул втиснулася в сидіння, боячись, навіть, поворухнутися.

Закінчивши розмову, чоловіки сіли до машини й рушили з місця. Джул повільно озирнулася, прагнучи помітити хоч когось, але навкруги були лише безкраї піски й невеличкі кущі якихось колючих рослин.

Де ж ти, Діне? Чи шукаєш її взагалі?