Глава 26

Джул округлими від жаху очима дивилася на чоловіка. Вона прекрасно розуміла, що її викрадення хтось замовив і оскільки ця людина платить гроші, то її, навряд чи відпустять. А якщо її викрали для якогось гарему? У них тут є гареми? Господи! Діне! Тату! Хто-небудь! Допоможіть!

Їй потрібно взяти себе в руки й перестати себе жаліти. Вона не зламається, не здасться! Для того, щоб вижити, їй потрібні всі сили. І до того ж вона вагітна! Дін так хотів дитини! Невже вона не вбереже її? Невже дозволить торкнутися свого тіла? Поки татко чи Дін її знайдуть, вона зможе протриматися!

- Я іноземна піддана і мій батько в’язи вам скрутить, якщо хоч волосок впаде з моєї голови! Він дістане Вас із-під землі!

- Зараз ти порушила перше правило заручника…

- Та невже? І яке цікаво?

- Ніколи не дратувати викрадача! – промовив він. – Та сердитися можеш скільки завгодно. Мені подобається, як блищать твої очі…

Він що, підкочує до неї? Джул спробувала згадати, що вона знає про викрадачів. З ними потрібно встановити контакт, тоді йому важче буде вбити її чи нашкодити дівчині.

Крапельки холодного поту повільно покотилися по спині. А якщо спробувати встановити контакт з цим незнайомцем?

- Я, навіть, не знаю вашого імені, - промовила Джул, поглянувши чоловікові прямо у вічі. – В суспільстві до якого я звикла, так не заведено!

- Мене це задовольняє! – буркнув він, потупивши погляд.

Дідько! Контакту встановити не вдалося. Та Джул все ж вирішила не здаватися. Вона зможе встановити контакт з цим упертюхом. Нехай краще з цим, ніж з тим, який її викрав.

- Та я ж повинна якось до Вас звертатися? А раптом мені щось буде потрібно? – вона вклала в цю фразу всю свою акторську майстерність.

- Якщо зараз прочитати твої думки, то ти з превеликим задоволенням назвали б мене безліччю схвальних імен…

- Можливо! – усміхнулася Джул. – Та я вихована людина, тож не збираюся опускатися до Вашого рівня! Було б набагато краще, якби ви сказали мені своє ім'я!

- Моє ім'я тобі нічого не скаже! – промовив чоловік і пройшов до виходу. – Клич мене Асадом!

Джул ніжно усміхнулася.

- Ну, а я - Джуліана! – вона взяла до рук тарілку з їжею. – Ось бачиш, земля під ногами не розвернулася від того, що ти назвав своє ім'я!

Та чоловік окинув її прискіпливим поглядом і вийшов з намету. Стоп! Обоє викрадачів, з якими їй довелося спілкуватися знають англійську мову? Її викрадення планувалося? Вона не просто випадкова жертва. Її викрадення було замовлене. Але ким? Хто наважився викрасти її й, головне, для чого? А якщо це кронпринц Карім?

Жах скував горло. Їй стало важко дихати. Вона закрила обличчя руками й щільно примружила очі. Та якби це був Карім, з нею б не церемонилися. Він був би безмежно вдячний, якби її вбили десь тут в пустелі й приховали під товстим шаром піску. І татко чи Дін так і не знайшли б, навіть, її останків…

А якщо це Ліза? Ну, теоретично, вона могла організувати це викрадення й найняти людей. Але тепер постає питання: для чого це їй? Вона може бути закоханою, але ніяк не дурною! Вона ж прекрасно розуміє, що Дін буде розшукувати Джуліану й не зупиниться до тих пір, поки не знайде. А потім все випливе назовні. Викрадення людини – кримінальна справа! Невже кохання наскільки засліпило жінці очі, що вона готова сісти до в’язниці заради нього? І якщо все це випливе назовні, в Штатах вона більше ніколи не знайде роботи за своєю спеціальністю. Татко знищить, навіть, спогади про неї.

А якщо це ґвалтівник і вбивця Лори? Якщо її вбив і зґвалтував хтось знайомий? І він на свободі? Й тепер викрав, щоб вбити і її?

Та ні! Якби хтось хотів вбити Джул, він би діяв один, а не брав з собою свідків. Є ж вірогідність того, що будь-який свідок будь-якої миті заговорить!

Джул прислухалася. Навколо тиша. Невже всі сплять? Світанок лише входить у свої права.

Вона повільно підвелася й тихенько підійшла до входу в намет. Поглянула через щілину, яка була на вході й помітила, що декілька арабських чоловіків, щось там робили біля однієї з машин. Вона не пам’ятала, щоб біля її намету бачила охорону. А якщо спробувати втекти?

Серце калатало в грудях, долоні спітніли, та Джул повільно відхилила брезент й шмигнула за машину, яка стояла неподалік. Зупинилася, прислухалася. Тиша. Ніхто не помітив її вилазку.

Джул озирнулася довкола й ледь не вилаялася. Навкруги рівнина й пісок. Куди б вона не поткнулася, всюди її можна побачити.

Та якщо вже наважилася, то відступати не має сенсу. Вона тихенько прокралася позад машини й спокійно пішла по піску. Якщо не бігти, то можна й не привернути увагу. Вона пройшла метрів сто, коли почула за спиною крик. Не озираючись, дівчина кинулася навтьоки. Вона завзято бігла, сподіваючись втекти від викрадачів, поки на плечі не відчула чоловічу долоню. Перечепившись, дівчина впала на пісок і чоловік навалився на неї зверху.

- Відпустіть, - закричала вона, - приберіть від мене руки!

Та чоловік повільно підвівся й схопив її за волосся. Джул відчула несамовитий біль. Вона схопилася на зап’ястя викрадача й відчула, як на очі навернулися сльози.

- Якщо ще хоч раз спробуєш утнути, що-небудь подібне, я за себе не відповідаю! – зашипів біля вуха незнайомий голос.

- Кабіре, припини! – почула вона голос Асада. – Вона жінка!

Її волосся потягнули вверх і Джул, схлипнувши, піднялася на ноги.

- Я б не довіряв цим білошкірим невірним, - рявкнув Кабір. – Вони доволі брехливі й підступні!

- Відпусти її! – кинув Асад. – Вона більше не буде такого робити!

Джул відчула, як солоні сльози побігли по розпашілих щоках. Та тут же її волосся звільнили, відкинувши від себе на пісок.