Глава 24

Вони повільно брели пустелею, а мимо них, здіймаючи клуби куряви й піску, мчали позашляховики з арабами..

І раптом біля них пригальмував світлий пікап. Повернувши голови, вони помітили Зейда, який визирнув з вікна.

- Це хто? – зневажливо запитала Ліза.

- Його високість Зейд аль-Базайна, наймолодший син тутешнього шейха і таємний шанувальник моєї дружини! – буркнув Дін.

Джул голосно втягнула в себе побільше повітря й збиралася щось відповісти, як з машини вибрався молодий юнак і звернувся до Діна арабською мовою.

- Що таке, Діне? – злякано озирнулася Джул. – Чого він хоче?

- Схоже, Зейд покалічив руку, - промовив Дін і направився до машини.

Коли її чоловік відчинив дверці машини, підліток схилився на сидіння й, підтримуючи руку, прикрив очі.

- Він брав участь у перегонах? – запитала Джул, поглянувши на Діна.

- Я ж тобі казав…

- Ви посадили на верблюда дитину? – звернулася вона до чоловіка, який напевно, був не його батьком, досить молодий для такої поважної особи, як шейх.

- Не така вже я й дитина, - фиркнув Зейд, миттєво відкривши очі.

- О! Твої вчинки говорять самі за себе! – буркнула Джуліана. – Діне, що з його рукою?

Хейліс спокійно ощупував лікоть Зейда, не звертаючи ніякої уваги на оточуючих.

- Дивина! – подала голос Ліза.

Джул озирнулася й спокійно запитала:

- Ти про що?

- Хейліс буде рятувати руку шанувальника власної дружини! Цирк! – мовила жінка й відвернулася.

- Пропонуєш залишити все, як є? – кинув Дін. – У нього перелом…

- І що? Відколи це тебе цікавило щось, крім тебе самого?

- Це жарт? – фиркнув він. – Бо якщо це жарт, то він не смішний!

- Це твоя Барбі так на тебе впливає? – запитала Ліза. – Ти ж пам’ятаєш правила!

- Я їх видозмінив, відколи ми не разом! – додав він і повернувся до арабського юнака.

Вони про щось перемовляючись, пішли до багажника пікапа.

А поки вони говорили, Ліза сперлася на капот і поглянула на Джул.

- Мене дивує, що робиш тут ти?

- Тобто? – здивовано запитала Джуліана, розуміючи, що зараз вся суть Лізи полізла назовні.

Не дивно, що вони розійшлися. Й сама Джуліана, звичайно, теж не подарунок, але допомогти травмованій дитині, то святе.

- Не розумію, що тебе тут тримає? – подала голос Ліза. – Ти звикла бути під крильцем багатого татка, а тут інший світ, інше життя. Невже тобі, гламурній принцесі, подобається таке життя?

- Не пам’ятаю, щоб ти була наділена такими повноваженнями, що я повинна перед тобою звітувати! Тож, люба моя Лізо, це далеко не твоя справа!

Ліза голосно розсміялася й переступила з ноги на ногу.

- Джуліано, ми всі думали, що Дін нас кохає, але єдиний, кого він по-справжньому кохає, це він сам. І доволі скоро ти в цьому переконаєшся.

Джуліана оглянула зовнішність Лізи з ніг до голови й усміхнулася.

- Тепер зрозуміло, чого ти, у свої тридцять років, так і не вийшла заміж! – мовила Джул. – Чоловік, який погодиться одружитися з таким стерво, як ти, повинен бути або ідіот, або камікадзе!

І гучний сміх заглушив кінець її фрази. Джул озирнулася й помітила, що Зейд весело сміється, ледве не аплодуючи їй у долоні. Він, можливо, й плескав би у долоні, якби не перелом.

- Ти - мій кумир! – вигукнув він, помітивши, як Дін і незнайомий юнак підійшли до них ближче.

- Що сталося? – схвильовано запитав Хейліс, позираючи то на Джул, то на Лізу.

- Твоя дорогоцінна дружина зла, як єгипетська акула!

Ліза демонстративно повернулася до них спиною й, склавши руки на грудях, подивилася в ту сторону, куди їхали позашляховики.

А Дін поглянув у обличчя Джул, яка лише ніжно усміхнулася й сіла на заднє сидіння позашляховика.

Поки Хейліс і юнак накладали Зейду шину на зламану руку, підліток крутився у всі боки, стараючись поглянути на Джул.

- Ти можеш не вертітися, Зейде? – гаркнув Дін.

- Так…

- Ну, тоді посидь декілька хвилин спокійно, добре?

Джул поглянула на Лізу, яка так і стояла до них спиною. Що змушує її так себе вести? Невже кохання? Чи ненависть?

А Дін зробив останні штрихи на пов'язці й повільно розігнувся.

- Діне, зачекай!

Він завмирає і повертається обличчям до Лізи. Джул помічає, як він весь напружився.

- Чого тобі?

- Я думала, ми поговоримо....

- Про що нам говорити, Лізо? Все й так остаточно ясно!

- Мені не ясно!

- Мені байдуже! Це твоя проблема те, що ти до цього часу нічого не зрозуміла!

- Я рада, що ти щасливий, любий! Справді!

- Дякую! Тепер можемо їхати? І я вже давно не твій любий, Лізо!

- Діне...

Він нахиляється до Джул у машині й тихенько прошепотів:

- Дай мені пару хвилин!

Джул переляканими очима дивиться на нього.

- Я швидко, люба!

Дін зачинив дверці машини й попрямував до її суперниці. А потім бере Лізу за лікоть і відводить у сторону. Джуліана не чує їх розмови з Лізою, але те, що він нервово жестикулює, а вона щулиться, Джул розуміє, що вони сваряться. Він рукою вказує на машину, і дівчина зустрічається поглядом з суперницею. Вона бачить, як по щоках Лізи котяться сльози.

Дін залишає її одну, і сідає до машини. Він на взводі, тому нервово смикає ремінь безпеки.

Джул торкається його руки. Він завмирає. А вона повільно підносить його долоню до губ.

- Я дуже сильно тебе люблю! - шепоче вона.

І в його очах з'являється щось схоже на ніжність. Він повільно обіймає її й притягує до свого тіла. А в цей час Ліза з заплаканими очима мовчки сідає до машини й, надувши губи, відвертається до вікна.