Глава 23

Коли вона вже підходила до чоловіка і цієї журналістки, Дін протягнув до неї долоню й усміхнувся.

- Це Джуліана, моя дружина, - представив він. – А це Ліза, моя колега по роботі!

Ага! Колега вона!

Джул підняла на жінку свої блакитні очі й відзначила, що їй близько тридцяти років. Ліза мала коротке темне волосся й великі карі очі. Вона була високою й доволі стрункою жінкою, вдягненою в штанці кольору хакі й велику чоловічу сорочку з закоченими до ліктів рукавами. Хіба може жінка вдягти таке на себе? Ні, вона звичайно може вдягти чоловічу сорочку партнера, з яким провела пристрасну ніч, але ж не на роботу?

І такий колір штанів зараз доволі трендовий, але ж не з чоловічою сорочкою його одягати?

А Ліза мило усміхнулася й протягнула до Джул праву руку.

- Приємно, нарешті, познайомитися з тобою, Джуліано!

Джул зціпила зуби, але подала долоню у відповідь.

- Мені теж!

- Нарешті, серед цих чоловіків буде хоч одна особа жіночої статі!

Ти б, звичайно, бажала когось іншого в компаньйонки, але так вже вийшло, що тобі доведеться бути в компанії жінки, на чийого чоловіка ти накинула оком.

Та що це з нею? Чого вона напосілася на цю Лізу? Та ж нічого ще й не зробила, а Джул вже готова роздерти її на шматки.

Дін обняв Джул за плечі й притягнув до свого тіла.

- Ми раді, що зустріли вас! А ти дуже змінилася, Моріц! Ця зачіска тобі личить!

Він радий? Ще б пак! Зачіска їй личить….

Джул заспокойся. Що з тобою сьогодні? У тебе нерви здають чи це гормони почали свою гру?

- Слухай, тут скільки людей! Як будуть проходити ці перегони? – запитала Джул, щоб перевести розмову на інше.

- Скоро поїдемо до місця проведення перегонів, - мовила Ліза.

- Джул, я сходжу подивлюся, що там з машиною, бо вони ледве сюди доїхали. Може чимось допоможу? – мовив Дін і, поцілувавши її скроню, зник серед натовпу арабських чоловіків.

Джуліані нічого не залишалося, як усміхнутися Лізі.

- А що ви робите тут? – запитала Джул, спіймавши себе на думці, що Ліза їй на когось схожа.

- В королівстві Дубай зник вже третій шейх. Правда, двох вже знайшли, тож ми й приїхали взяти інтерв’ю в одного зі зниклих шейхів, який буде сьогодні десь тут, - усміхнулася Ліза, а в пам'яті Джул спливло фото, яке вона бачила в квартирі Діна.

Лора! Дідько забирай! У покійної дружини Діна було коротке темне волосся, карі очі й лагідна посмішка. Невже ця дурепа вирішила перетворити себе в копію його покійної дружини?

- Тоді успіхів вам, Лізо! – мовила Джул і хотіла вже піти, як раптом Ліза схопила її за лікоть. – Зачекай! Мені потрібно десь перевдягнутися і…

- Що і?

- Ну, мені потрібно перевдягнутися і підготувати спальний мішок для нічлігу…

- А я тобі чим можу допомогти? – здивувалася Джул, тактовно забравши свій лікоть з її чіпких долонь.

- Ти не покажеш, де ваш намет?

Господи! І звалилося це чудо їм на голову?

- Гаразд! Ходімо! – буркнула Джул.

- А намет у вас просторий? – запитала Ліза по дорозі.

- Перевдягнутися можна…

- А місця для нічлігу вистачить?

Ну це вже верх всілякого свинства!

- Слухай, у нас з Діном медовий місяць, тож не думаю, що тобі варто залишатися на ніч у нашому наметі?

Ліза зупинилася й витріщила на Джуліану свої карі очі.

- Не зрозуміла!

- Ну, що тут не зрозумілого? – аж фиркнула Джул. – Ми з Діном…

- Це я зрозуміла, але він сам запропонував мені залишитися на ніч у вашому наметі!

Джул повільно підняла на дівчину свої блакитні очі й декілька разів кліпнула повіками, перш ніж до неї дійшов сенс сказаних Лізою слів.

- Вибач, що?

- Дін запропонував мені залишитися на ніч у вашому наметі…

Джул видала злісний рик і кинулася до того місця, де чоловіки ремонтували машину.

- Любий, можна тебе на хвилинку? – усміхнувшись, запитала Джул.

А потім схопила його за лікоть й потягнула за собою.

- Це жарт такий? – зупинившись на хвилину, рявкнула вона.

- Ти про що?

- Ти запропонував Лізі спати в нашому наметі? – злісно фиркала вона.

- Так. А що? – знизав плечима Дін. – Нехай поспить в нормальних умовах. І хлопці…

- І вони будуть спати у нас?

- Ні, вони залишаться в машині…

- А вона буде третьою в нашому ліжку? Чудово!

- Джул…

- Так може завтра запросимо когось із твоїх колег-чоловіків? А що?

- Припини! – промовив він. – Хлопці й так останні декілька днів сплять сидячи на передніх сидіннях. Нехай нормально відпочинуть!

Дін спробував взяти дружину за передпліччя та вона відкинула його руки.

- А нічого, що в тому наметі проживаю і я? – уїдливо фиркнула Джуліана. – Можливо, своє рішення потрібно було б узгоджувати зі мною?

- Ну, невже нам не вистачить місця? – здивовано запитав він.

- Справа не в цьому, Діне! Не перекручуй, будь ласка, слова!

- Я ж хочу просто допомогти…

- Цікаво, кому?

- І їй, і хлопцям!

- А те, що я буду відчувати дискомфорт від її присутності у нашому наметі, то нормально?

- Припини, кохана! В Папуа-Нова Гвінея ти спала з усіма у наметі й не померла, чому зараз б'єш копитами?

Джуліана від несподіванки аж рот відкрила.

- Це я б'ю копитами? – аж викрикнула Джул, чим привернула увагу чоловіків, які копирсалися буля машини. – Це мене ти таке запитав?

- Джул, послухай…

- Ні, це ти мене послухай, Діне Хейліс! Якщо ти вирішив крутити з нею роман, у мене під носом, то нічого у вас не вийде!