Глава 20

Джул почула бій барабанів і здивовано озирнулася. А охоронці табору раптом заспівали, вимахуючи шаблями в повітрі. Незнайомець протягнув Дінові шаблю і вказав долонею напрям до входу в табір. І Дінові нічого не залишалося, як взяти шаблю до рук. Незнайомці почали свої схвальні відгуки з тупцюванням на місці. Дін спробував повторити їх дії під акомпанемент барабанів. Джул здивовано підняла брови й придушила посмішку. І ось уже Дін, точно повторюючи їх рухи, попрямував з незнайомими чоловіками в напряму їх поселення. Джул спокійно пішла слідом, схопивши верблюдів за вуздечки й повела тварин за собою.

А в поселенні, яке було схоже на наметове містечко її обступили жінки й здивовано почали оглядати з усіх сторін. Джул, яка звикла до такої прискіпливої уваги, все одно знітилася. Якось дивно, коли жінки проявляють таку пильну увагу до твоєї персони. Вони щось запитували арабською мовою, але Джул лише знизувала плечима й хитала головою.

- Вони здивовані побачити жінку з такою світлою шкірою, - подав хтось голос за спиною Джуліани.

Джул озирнулася й помітила незнайомого юнака, який зверхньо поглядав у її бік.

- Несподівано!

- Ага! Не боїтеся згоріти?

- Я ж закутуюся в стоси одягу, - мовила Джул. – А ви знаєте англійську?

- Так. Знайшов загублену кимось з туристів книжку й самотужки вивчаю мову. Хоча спілкування не вистачає! А без нього, як відомо, далеко не поїдеш!

Джул усміхнулася. Юнак був високим і доволі худорлявим, з пушком під носом. Певно, підліток.

- Неочікувано те, що ви подорожуєте пустелею удвох!

- Чому?

- Ви та ваш супутник не схожі на жителів пустелі, тож щось або когось тут шукаєте?

Юнак виявився на диво здогадливим. І Джул нічого іншого не залишалося, як повільно зняти хустку з голови й підняти на хлопця свої чарівні блакитні оченята.

Юнак, який, напевно, не очікував побачити під хусткою таку ефектну жінку, від подиву, навіть, відкрив рота. Його реакція розвеселила Джуліану, тому дівчина голосно розсміялася й поглянула в сторону чоловіка, який про щось говорив з бедуїнами племені.

- Ти дуже спостережливий!

- А чим тут ще займатися?

- Ну, як це? Чимось же ваші чоловіки займаються? Хоча б оті з шаблями танці вивчав…

- Це аль-арда - традиційний арабський танець воїнів. Гості, які завітали до нас, виконують його, щоб віддати шану нашим традиціям.

- Нічого собі!

- У великих містах такі танці ціле дійство, а ми так…

- А ти хочеш вирватися звідси?

- Так…

- Чому?

- Не кожен бажає все життя розводити верблюдів, або займатися мисливством…

- Чого ж не хочеш поїхати звідси? До речі, як тебе звуть?

- Я – Зейд, наймолодший син тутешнього шейха.

Джул від несподіванки ледве не вилаялася. Ще один шейх? Скільки ж їх тут?

- Тоді тобі й карти в руки. Ти - син шейха! Хто тобі завадить поїхати в Дубаї або якесь інше місто?

- Батько! Він, навіть, слухати не бажає про те, щоб я міг вирушити кудись…

- Погано…

А до них направився Дін, начепивши посмішку на обличчя. Чому він світиться від щастя?

- Це ваш супутник?

- Мій чоловік!

- Аааа…

- Здивований?

- Ні! Ви доволі гарна жінка! Не дивно, що вас віддали заміж!

Джул голосно розсміялася, чим викликала здивування на обличчі Діна, який до них наближався.

- Я втекла з дому й поїхала за ним у джунглі. Тож це ще питання, хто на кому одружився!

- Привіт! – до них підійшов її чоловік. – Дін Хейліс!

- Зейд бін Джаліль бін Хафіз аль-Базайна!

У Джуліани від здивування округлилися очі. Нічого собі! Вона так просто говорила з юнаком, а він, виявляється, шейх з таким поважним ім'ям.

- Дуже приємно! – промовив Дін і забрав у неї повіддя верблюдів. – Ви не образитеся, Зейде, якщо ми поставимо намет і трішки відпочинемо в тіні?

Юнак знизав плечима й, розвернувшись, зник серед наметів. А Дін схопив її долоню й повів в іншу сторону. Що це з ним? Він так ніколи не поводився? А не міг він приревнувати її до Зейда? Оце номер! Дін Хейліс її приревнував!

Вона мовчки йшла за ним слідом й усміхалася. От тобі й повід подражнити нашого ревнивця…

- Діне, можна питання?

- Угу…

- Що це ти такий неприязний? Зейд мені здався хорошим хлопцем!

- І я повинен був падати перед його високістю ниць?

- Діне….

- Чого тобі? – він зупинився й повернувся до неї обличчям.

- Ти що приревнував?

- А повинен був?

- Як смішно! Ти розлючений, а з цього слідує, що….

- Якщо ще хоч раз будеш ось так усміхатися іншому чоловікові, фліртувати з ним, будеш покарана!

- Вау, Хейлісе, ти приревнував!

- Так і що? Ти моя дружина і, природно, я не хочу втратити тебе!

Джул розсміялася, відчуваючи, як приємне тепло почало розтікатися по всьому тілу.

А поки Дін ставив їх намет, одна з жінок принесла їм їсти. Джул оглянула пожитки й здивовано запитала:

- Цікаво, а молоко у них звідки?

Дін усміхнувся, показавши в хитрій усмішці ряд білосніжних зубів, й вказав підборіддям на когось за її спиною. Джул озирнулася й поглянула на намети бедуїнів, чиї ганчірки, які слугували їм дверима, метеляв пустельний вітер та верблюдів, які спокійно лежали на піску поряд.

- І?

- Верблюже молоко, Джул!

- З них ще й молоко беруть?

Дін розреготався, забиваючи кілки для намету в червоно-оранжевий пісок.

- Так. І сьогодні тобі випала прекрасна можливість добути це молоко від верблюдиці…

- Жартуємо, коханий?

- Ні. У них така традиція! Чоловіки танцюють танці з шаблями, а жінки доять верблюдиць….