Глава 19

Удар прийшовся в пісок поруч з її головою, а погляд тут же повернувся до її розширених від переляку очей. Джуліана відчула, як на її обличчя потрапило декілька крапель якоїсь вологи. Звідки тут вода? Дівчина зажмурилася, а потім обережно повернула голову й помітила, що в кроці від них звивається величезна змія, оскільки удар кинджала прийшовся прямісінько їй в голову. Поранена змія ще кілька разів сіпнулася на піску й завмерла. Крик різонув повітря над оазисом. Але Дін лише міцніше притиснув її власним тілом до піску й лагідно прошепотів на вушко:

- Тихо, тихо, тихо, кохана! Все вже добре! Тихо!

Джуліана вчепилася в нього мертвою хваткою. Тіло тремтить, руки гарячково прагнуть вирватися з його обіймів, а потім міцно обхоплюють його за шию, губи тремтять, а очі округлюються від жаху.

- Діне, о господи!

- Тихо! Уже все закінчилося, Джул! Заспокойся!

- Я….

- Тихо! Я тебе зараз відпущу, добре? - запитує він, не перериваючи зорового контакту з нею.
Величезна змія нерухомо лежить поряд, а під її головою, прибитої до піску клинком кинджала, утворюється червона калюжка густої крові. Джуліана з огидою дивиться на неї, а потім повільно розмикає обійми. Дін спокійно підводиться з піску.

- Я дуже злякалася, коли ти витягнув ножа.

- Ти думала, що я хочу вбити тебе?

Вона киває, помітивши веселі бісики в його очах.

- Цікаво, навіщо це мені?

- Не знаю, але перед очима за секунду пронеслося все життя!

- Уявляю, що ти подумала… Що я такий собі наслідувач Синьої Бороди, який вбиває своїх дружин! Тим паче, що одна вже ніби то «загинула від моїх рук»?

Джул відсунулася якомога далі від змії й підняла на чоловіка блакитні оченята. Його голос був доволі сумним, тож Джул вирішила перевести всю їх розмову на жарт.

- Ну щось типу цього я й подумала!

- Що? – він схопив її за долоні й підняв з піску. – Ану, йди сюди, інтриганка!

Джуліана розсміялася, відступивши на декілька кроків від чоловіка.

- Ти ж тепер пишаєшся тим, що врятував моє життя, так?

- Звичайно!

- Пам’ятаю, колись ти говорив, що я пихата юна леді! І хто ж тепер пихатий?

- Що? – аж не втерпів Дін. – Це така твоя вдячність, юна леді?

Джул дзвінко хихикнула й відступила ще на крок від нього.

- А ще ти кохаєш мене до безтями, тож не заподіяв би мені шкоди…

- Не підлещуйся, вередуля! Якби я не отримував задоволення від сексу з тобою, я б дозволив цій величезній зміюці тебе вжалити. Пам'ятай про це наступного разу. Тож я врятував твоє життя не заради тебе, а скоріше для задоволення власних потреб!

- Що?

- Жартую, люба! Жартую!

- Жартуєш, експлуататоре?

- З якого це дива, я ще й експлуататор?

- Бо тебе цікавить тільки секс…

- А що з тебе ще взяти?

- Ах, ти ж невдячний хвалько… Нічого, що я декілька годин тому врятувала твоє нікчемне життя? І ти посмів…

І Джуліана не втерпіла й накинулася на нього з кулаками. Він обхоплює її за стан й укладає животом собі на плече. Джул виривається з його міцних рук і б'є його по спині кулачками. Та Дін охоплює її за стегна однією рукою, а іншою ляскає по пружних сідницях.
- Припини пручатися, навіжена! Тобі на допомогу все одно ніхто не прийде. Ти бачила в радіусі кілометру хоч одну живу людину? Ти в моєму розпорядженні, дівчинко! І наслідувач Синьої Бороди вирішив перед тим, як вбити тебе, охолодити твій запал. Тож вигадуй, як ти будеш його задобрювати, яку насолоду він зможе отримати від твого розкішного тіла! І, можливо тоді, він відійде від своїх принципів і подарує тобі життя.

- Відпусти мене, Хейлісе!

- Спокійно, тепер ти - полонянка Синьої Бороди!

- Це вже не смішно!

Він знову ляскає її по сідничках, а потім ніжно погладжує їх.

- Будеш вередувати й страшна смерть, наступить раніше відведеного Господом часу!

- Ха-ха-ха. Дуже смішно!

А його вмілі пальчики гладять її сідниці, стегна й оголену шкіру, яка виглядає із-під футболки.

- Твоя шкіра на дотик шалено приємна! Мені це подобається!
- Мені не зручно!

- А де це ти бачила, щоб викраденим полонянкам створювали затишок і комфорт. Відразу і малося на увазі, що тобі буде незручно.

- У мене кров прилинула до обличчя, Діне!

- Нічого, потерпиш!

- Відпусти!

- Попроси чемніше! Не наказуй, принцесо, а попроси!

- Я теж врятувала тобі життя!

- Та невже? – весело вигукнув він. – Можливо, й не варто було? Як думаєш?

- Нічого я не думаю. Мені в голові паморочиться. Висіти головою вниз не зовсім приємне відчуття, скажу я тобі!

- Вірю, принцесо! – кинув Дін, йдучи великими кроками в сторону водоймища.

- Я не принцеса! – вередливо буркнула Джул. – З принцесами так себе не поводять!

- А ти маєш уявлення, як потрібно себе поводити з принцесами?

- Ну, я ж «принцеса»!

- Коли їх викрадають, з ними поводяться точно так же, як і зі звичайними людьми! Тож не смикайся, моя кохана! Тебе це все одно не врятує!

- Ти ж, напевно, задоволений собою? А як же? Користуєшся тим, що ти набагато сильніший за мене, тож можеш тягати мене, закинувши собі на плече, як мішок з картоплею?

- Лише за оці слова, тобі світить смертна кара!

І Дін закинув її слухняне тіло у водоймище. Джул від несподіванки скрикнула й пішла під воду з головою, відчуваючи, як злість почала заполоняти її тіло.

Він зовсім знахабнів? Ну, зачекай, Діне Хейліс!

Виринувши, як русалка з води, Джул закинула мокре волосся за спину й перевела погляд на чоловіка, який стояв на березі й мило усміхався.

- Вигадуєш, як в черговий раз показати свою чоловічу перевагу над слабкою жінкою?