Глава 18

- Джул… Джул, - покликав Дін. – Подивися на мене, будь ласка!

Дівчина підняла на нього заплакані очі, відчуваючи, як страх заполонив душу й свідомість. Якщо їй не вдасться його врятувати, вона тут загине й сама. Вона не зможе вибратися з цієї пустелі самотужки. Дідько забирай!

- Діне…

- Слухай сюди! – кинув він, пробуючи лягти на пісок і якомога менше рухатися. – Потрібна мотузка…

- Де мені… її взяти? – простогнала вона, відчуваючи, що образ коханого розпливається перед очима.

- Повертайся до нашого табору й візьми мотузку в сумці, яка прикріплена до верблюда, на якому ми перевозили речі…

Джул підскочила на ноги й чимдуж кинулася назад. Зараз вона вже забула й про те, що навкруги несамовита спека, й про те, що бігти по піску доволі складно. Для неї зараз головне встигнути й допомогти Дінові вибратися з цих сипучих пісків. До їх тимчасового табору її гнав жах, який огорнув її свідомість чорними щупальцями. Навкруги ні душі. Допомоги чекати немає звідки. Це дає свою частинку адреналіну в кров і змушує забути про власні незручності.

Руки тремтять, груди здіймаються, а в роті пересохло, але вона нишпорить по сумках, вивертаючи все назовні. Мотузка… Де ж вона?

Нарешті Джуліані вдалося намацати щось схоже на мотузку. Вона швидко висмикнула її з сумки й кинулася назад до чоловіка. Тільки б встигнути! Господи! Лише б вона встигла!

Сонце нещадно смалить на небі. Навкруги жодної рослини. Немає, навіть, одного місця, де можна було б сховатися від такої спеки.

Підлетівши до нього, Джул зупинилася й витягнула руку з мотузкою перед собою.

- Що далі?

- Кинь один кінець мотузки мені, а інший прив’яжи он до того дерева…

Джул кинула йому кінець мотузки й швидко пішла до дерева, коли з'ясувалося, що мотузка закоротка. Джул завмерла на місці й повільно озирнулася на чоловіка.

Дін обв’язував свій кінець мотузки навколо грудної клітки. Він був зайнятий роботою, тож не відразу помітив, що дівчина стоїть без руху, округливши від жаху блакитні оченята.

- Ти чого?

Джуліана глянула на натягнуту мотузку й важко зітхнула. І чоловік без слів зрозумів їх проблему.

- Дідько! Й поблизу нічого немає, за що можна зачепитися…

- Я можу обв’язатися й тримати тебе…

- Ні! – різко гаркнув Дін. – Якщо мені не вдасться вибратися, ти підеш в пісок за мною слідом. Під час витягування мотузка натягнеться й вузол затягнеться так, що швидко розв’язати його не вдасться, тож загинеш разом зі мною.

- Я й так загину, одна серед пустелі…

- Добре! Відходь якомога далі від мене й натягуй мотузку, - наказав він.

Джул зручно схопилася за мотузок й повільно позадкувала назад. Дін схопився руками за шмат мотузка й спробував вибратися. Мотузка натяглася й боляче різонула ніжну шкіру Джуліани. До того ж у неї до цього часу боліла частина онімівшої шиї, куди її нещодавно вкусив скорпіон. Дівчина скрикнула й випустила мотузок з рук. Він повільно сіпнувся й опустився на пісок.

Дін, який спробував вже підтягтися, знову поринув у пісок.

- Вибач! Вибач, любий! – скрикнула Джул й знову схопилася за кінець мотузки.

- Облиш! – мовив Дін.

- Я зможу, Діне! Я впораюся!

- Ні! Ти не витягнеш мене! – кинув він. – Я занадто важкий!

Дін повільно опустився на спину й поглянув у небо. А на щоці, лише жилка, яка пульсувала, показувала те, що він втрачає надію. Джул відчула, як солоні сльози знову покотилися по щоках. Вона одна, а навкруги немає жодної живої душі. І допомогти його витягти, не буде кому.

Та Джуліана міцно вхопилася за кінець мотузку й обв’язала її навколо свого стану. А потім повільно зробила крок назад. Дін підняв голову й поглянув у її вічі.

- Розв'яжи! Розв'яжись негайно, я сказав! – рявкнув він, окинувши її розлюченим поглядом.

- Йди до біса! – відповіла вона й зробила ще один крок назад.

Він зітхнув й схопився голими руками за мотузок. Він натягнувся, врізавшись Джуліані в ніжну шкіру. Та вона зціпила зуби й продовжувала робити невеликі кроки. Дін почав помаленьку підтягуватися й ось йому вдалося вибратися з піску на декілька фунтів. Її стан здавило й Джуліана відчула, що вона задихається, тож дівчини скрикнула й впала колінами на пісок. Дін шарпнувся й знову занурився по пояс в пісок. Джуліано, зберися! Його потрібно врятувати!

Зусиллям волі вона змусила взяти себе в руки й не думати про біль від мотузка, який в'їдався в шкіру спини, про Діна, якого знову не вдалося витягти, про його закривавлені руки, які різала мотузка, про жах від того, що чоловіка не вдасть врятувати. Щоб витягти його звідси, всю свою невгамовну енергію дівчина направила на кожен новий крок, з яким би болем він їй не давався. Її затрясло в беззвучних риданнях від нестерпного болю і неймовірного жалю до коханого. Сльози градом котилися по її червоному, розпеченому на сонці, обличчю. І дівчині треба було докласти неймовірних зусиль, щоб витримати все це. І ось Дін знову схопився за мотузку й почав підтягуватися.

- Краще лягти на землю, - промовив він.

- Що?

- Джул, лягай в пісок, чуєш? – запитав він, намотуючи мотузку на долоні.

Джуліана повільно опустилася на пісок, відчуваючи, що мотузка натягнулася. А Дін крок за кроком хапався за мотузку долонями, щоб витягти з піску своє тіло. Його обличчя набуло червоного кольору, голубі жилки на лобі проступили через почервоніння, а м'язи рук здавалося, що перенапружилися. І хоча Джуліані здавалося, що він лише борсається в піску, все ж йому вдалося підтягтися й повільно, крок за кроком, виповзти з сипучого піску.

Він повільно проповз ще декілька метрів й нарешті впав обличчям в червоно-оранжевий пісок. Джул відчула, як серце закалатало від щастя. Він вибрався. Вау!