Глава 11

Джуліана відчула, як в голові запаморочилося. Дівчина лежала на землі без видимих ознак життя. Джуліана обережно підхоплює свій одяг і тремтячими руками натягує його на себе. А потім кидається до дівчини й натягує на неї довгу сукню рожевого кольору. Вії Муніра здригаються час від часу, а обличчя стає доволі блідим. Здається кожна жилка видніється на її смаглявому обличчі.

Джуліана обережно опускає її голову на пісок і кидається до поселення. Бігти в таку спеку доволі важко та дівчина не звертає на це уваги. Стах за життя Муніри змушує зробити неможливе. Влетівши в поселення Джул кидається до Діна.

- Муніру…. Муніру вкусила змія….

- Кого? – здивовано запитує він, відійшовши від компанії чоловіків.

- Муніру – дівчинку-підлітка!

Поряд щось забелькотів незнайомий бородатий араб, розмахуючи руками.

- Хто її вкусив? – запитав високий молодий юнак з акуратною щетиною на щоках.

Це був один з охоронців короля, який стояв серед гурту чоловіків і щось обговорював.

-Ми пішли…, будь ласка,… потрібно щось робити….

Джул відчула, як по щоках що палали, котилися гарячі сльози. Руки тремтіли, думки плуталися в голові, а мозок не міг нічого розумного вигадати.

- Де вона? – першим до тями прийшов Дін.

- Там! – Джул показала рукою напрям.

- Показуй!

І чоловіки пішли по вказаному напрямку. Джуліана кинулася за ними слідом. Гаряче повітря здавалося розпеченим. Воно обпалювало горло, вологі щоки. Джуліана тихо схлипувала, відчуваючи, що не в змозі щось змінити.

Муніра лежала на тому ж місці, де її залишила Джул, а поблизу вже з'явилися шакали. Вони обходили тіло дівчини, боячись наблизитися до жертви, яка лежала нерухомо.

Дін присів біля Муніру й оглянув її ногу. А коли промив її чистою водою, на шкірі стало видно чіткі дві ранки округлої форми. Місце укусу почало набрякати, набувши сине-багряного кольору. Джул скрикнула й прикрила рот долонею, а Муніра повільно відкрила очі.

- Що це була за змія? – тихо запитав Дін.

- Не знаю….

Дін взяв з рук одного з чоловіків скляний стакан і відірвав шмат рукава своєї футболки. Намотав його на палицю, яку знайшов під ногами й запалив саморобний факел. А коли той розгорівся, швидко обвів ними порожнину склянки й прикріпив її до шкіри ноги, де був укус. Тканина тіла почала повільно втягуватися до склянки й на очах всіх присутніх кров почала текти по скляних стінках.

Джуліана зойкнула й відчула, як пісок пустелі похитнувся й вона повільно опустилася на землю.

- Джул, люба, ти чуєш мене?

Ніжний голос чоловіка став першою ознакою повернення свідомості. Вона лежить в їх шатрі, а на лобі відчуває вологу тканину.

- Діне…. Діне, як Муніра?

- Все гаразд! Вона прийшла в себе і я вколов їй протизміїну сироватку. Тож скоро твоя Муніра підведеться на ноги…

- Вона врятувала мені життя….

- Я знаю! Вона сказала, що ти доволі необережна….

- Я не думала, що змія може залізти в мій одяг!

- Він же приємно пахне! Думаю, що не лише змія бажала б залишити тебе без одягу!

- Ти про що?

- Принц Карім вже двічі особисто справлявся про твій стан…

Джуліана відчула, що готова вибухнути.

- Тобі не здається, що це не слушний момент для ревнощів? – здивовано запитала дівчина.

- Я не ревную!

- Та невже?

- Так!

- Тоді до чого була ця репліка?

- Просто хотів подивитися на твою реакцію.

- І?

- І помітив, що ти засмутилася!

- Чого б то?

- Певно, принц доволі мало разів з'являвся на порозі нашого шатра?

Джул усміхнулася й обхопила його за шию.

- Я кохаю тебе, ревнивцю! Тож забудь за всіляких там принців й обійми мене міцно-міцно!

- А ти хитрюща, моя красуне!

- Я ж жінка!

- Не сумніваюся!

Снідали вони у власному наметі, оскільки на подвір'ї знову піднялася спека й дихати стало нічим. Джул пила сік з якоїсь незнайомої рослини, коли на порозі з'явився той молодий юнак, який прийшов з Діном до Муніри.

- Діне, його високість просила повідомити, що за годину ми вирушаємо далі. Будьте готові до того часу!

- Гаразд, Тагіре, дякую! – мовив Дін і повільно підвівся.

- Мем, - молодик повільно нахилив голову, - радий, що з вами все гаразд!

Джул від несподіванки ледь не захлинулася.

- Дякую!

А чоловік поспішно покинув їх помешкання.

- Діне, я ж забула тобі розповісти. Муніра ж бачила Солейлу….

- Тобто?

- Муніра бачила Солейлу в машині з бородатим чоловіком….

- З бородатим чоловіком?

- Так!

- Наскільки мені відомо, Брюс Малколін не носить бороди! Дивно!

- Це ще не все! Шейха була в машині не одна, а з чоловіками арабської зовнішності… Мунірі здалося, що це була її охорона…

- Солейла була в машині з чоловіками?

- Так! Ще й без хіджаба на голові!

Дін якось дивно поглянув на дружину.

- Вона не могла з власної волі сісти в машину до чоловіків без жіночого супроводу. Схоже, її таки викрали!

- І Муніра сказала, що ніякого американця там не було…

- Не зрозумів?

- В машині були лише чоловіки арабської зовнішності…

- А Брюс тоді де?

- Я не знаю!

- Дивно! Щось тут не так!

- Чому?

- На ранок, коли відбулося таємниче зникнення, в палаці короля не виявили лише двох людей: Брюса і шейхи Солейли. Якщо Солейлу викрали араби, то де тоді зник Брюс? Й не думаю, що мусульмани пішли б на такий крок, а саме викрадення особи королівської крові, заради невірного. Вони добре знають закони своєї країни й прекрасно розуміють, що за викрадення королівської особи їх чекає смертна кара.