Глава 9

Джул відчула, як серце ледь не вистрибнуло з грудей від таких слів. От що значить, журналіст! Він так влучно може підібрати слова, що й не підкопаєшся.

Принц фиркнув і поглянув на дорогу перед собою. Така поїздка на позашляховику, який на великій швидкості то піднімається, то зісковзує вниз або робить віраж по внутрішній стороні бархану, перевершує будь-які «американські гірки». Дюни тут розміром з трьох або навіть п'ятиповерховий будинок, тому вражень від пересування по них Джуліана отримала більш ніж достатньо. А принц в цей час скинув сонцезахисні окуляри й зауважив:

- Не думаю, що таку розкішну жінку, як ваша дружина, можна вразити солоденькими словами! Її потрібно обдаровувати золотом та м’яким шовком…

Дін усміхнувся.

- Я саме над цим працюю, ваша високосте! – спокійно відповів він. – І повірте, я за неї готовий віддати життя!

- Ось цього я ніколи не міг зрозуміти! – рявкнув принц. – Що такого шаленого буває в коханні, що людина втрачає здоровий глузд і робить вчинки, непідвладні нормальному сприйняттю….

- Ви просто ще не зустріли жінку, яку б покохали всім серцем, ваша високосте, - мовила Джул.

- Для мене це величезна розкіш, Джуліано! – з нотками смутку в голосі, промовив кронпринц Карім й обернувся до подружжя. – Моя доля була вирішена ще до мого народження, тож в кращому випадку, покохати я можу лише дружину, яку вибрали для мене батьки!

- А що станеться, якщо серце вирішить по-іншому? – піднявши здивовано брови, запитала дівчина.

Він оглянув її від верхівки голови до нафарбованих нігтиків на пальцях ніг й знизав плечима.

- Я можу кохати кого завгодно, але нічого натомість запропонувати не можу! – відповів він.

- Боїтеся піти проти волі батька? – усміхнулася Джул. – Я, наприклад, опинившись в подібній до вашої ситуації, вибрала людину, яку покохала! Звичайно, це відбилося на моїх стосунках з батьком, але я щаслива поряд з коханим!

Принц оглянув тепер міцну статуру Діна й захитав головою.

- Якби я був впевнений, що жінка, яка мені дуже сильно подобається, готова заради мене на все, я б, навіть, від престолу відмовився!

Їх погляди зустрілися й кронпринц декілька секунд пильно вдивлявся у вічі Джуліани. Джул хотіла відвести погляд, але сиділа, як паралізована, не в змозі поворухнутися. Його темні очі, здалося, мали якісь чаклунські властивості, які змусили дівчину вдивлятися в обличчя арабського шейха.

- Така жінка існує, ваша високосте? – запитав здивовано Дін. – Ви ж ніби говорили, що не можете дозволити собі таку розкіш, як кохання!

Карім востаннє поглянув на Джул і перевів погляд на Діна.

- Я ще не вирішив, які почуття викликає у мене ця жінка!

- Сподіваюсь, це вибрана вашими батьками наречена? – запитав Дін і Джуліана відчула, як напружилися його м’язи. – Інакше, я вам не заздрю!

Очі принца затягло серпанком злості, губи перетворилися в одну тонку лінію, а долоні стиснулися в німій злобі.

- Мене з дитинства готували до ролі майбутнього короля, тож власні почуття це така дрібниця в порівнянні з тим, які завищені вимоги ставилися до мене! І я впевнений, що з легкістю справлюся з такою перешкодою, як почуття до жінки!

- Радий це чути! – усміхнувся Дін. – Сподіваюся, ви не плануєте розчарувати ні батька, ні свій народ?

Кронпринц важко зітхнув і усміхнувся доволі сумною усмішкою.

- Ви праві, Діне! Перш за все, я - майбутній король, а вже потім чоловік…

- Думаю, народ буде вас обожнювати! – усміхнувся Дін.

- Сподіваюся! – Карім поглянув на Діна, а потім перевів погляд на Джуліану. – А ви, Джуліано, впевнені у своїх почуттях до чоловіка?

Джул переглянулася з Діном і усміхнулася.

- Так!

- Ви принесли на вівтар кохання величезну жертву, але чи впевнені в тому, що він зробить те саме, якщо ситуація повториться? – запитав Карім, поглянувши в лобове скло позашляховика.

- Ви про що? – Джул поглянула на Діна, а потім зустрілася поглядом в дзеркалі заднього вигляду з принцом.

Карім поглянув у вічі Діну і Джуліана відчула, як чоловік міцно стиснув її долоню.

- Не важливо! – промовив Дін. – Його високість думає, що я зможу хоч колись відмовитись від тебе!

А позашляховик загальмував і зупинився.

- Далі продовжимо пошуки на верблюдах, - промовив Карім. – Скоро доведеться відвідати бедуїнів одного племені, тож буде краще, якщо ми з'явимося там на верблюдах, а не на позашляховику.

Дін вибрався з автомобіля й допоміг Джул вийти з машини. Поки дівчина вдягала на себе довгу сукню, яку араби називали абайєю, чоловік помістив їх речі на верблюдів.

Зав’язавши голову хусткою, Джул підійшла до погонича верблюдів. Той допоміг їй сісти на двогорбого верблюда, а Дін вручив їй пляшку з водою і білосніжну, мереживну парасольку.

- Де ти відкопав цей раритет? – усміхнулася Джул, зацікавлено розглядаючи парасольку. – Цьому раритету втроє більше років, ніж мені!

- Головне, що вона захистить тебе від нещадно пекучого сонця….

Джул усміхнулася, але усмішка зникла, як тільки верблюд почав підводитися з гарячого піску. Джул розгубилася, тож пляшка з водою випала з її рук. Та дівчина не звернула на це ніякої уваги, а зачаровано озирнулася навкруги. Спека й безкрає поле з піску. Від такого видовища захоплює дух. Ти переносишся в якусь магічну країну і перетворюєшся на одного з персонажів казок «Тисяча й одна ніч». А безкрая пустеля живе своїм, тільки їй відомим життям. Вона живе у постійних вітрах, які кожним своїм поривом змінюють її обличчя, створюючи таємничі та красиві пейзажі. Вона живе в дюнах, які змінюються світлими кольорами і незвичними образами, у світлі піску та нескінченності горизонту. Вона живе в відлунні вітрів, в глибокій тиші міражів або в неперевершенності несподіваного оазису. Подібно до того, як всьому живому притаманні різноманітні звуки, так і пустеля співає свою віковічну пісню, яку можна почути тільки в самому її серці. Джул була рада опинитися серед цієї краси, оскільки саме тут, в безкраїй пустелі, почалося життя цієї неймовірної країни. Караван з верблюдів повільно рухався серед постійних пісків. В горлі Джул пересохло, а спека не давала спокійно оглянути красу пустелі, оскільки ніздрі забивалися піском, який приносив вітер, а вуста пересихали від високої температури. Джуліана сховалася в тінь парасольки, але спека, здавалося, забивалася в трахеї та сковувала горло розпеченими щипцями.