Глава 8

Джул відкрила рот від здивування, не зводячи очей з його обличчя, а кронпринц спокійно повернувся й пішов до зали. Дівчина відчула, як підігнулися коліна й повільно обперлася спиною на колону. Господи! Нічого собі ситуація! І як себе вести зараз? Сказати Дінові про попередження чи промовчати? Якщо вона, навіть, й розкаже про слова принца Каріма чи повірить їй чоловік? Й чи забажає відмовитися від пошуків Брюса й Солейли?

- Люба, що сталося? Тобі погано? – почула вона лагідний голос Діна. – Ти бліда!

Він з’явився у дверях, в яких щойно зник кронпринц Дубай Карім аль-Нариман.

- Ні, все гаразд! – вона витерла долонею піт на лобі. – Щось голова запаморочилася! Тут доволі спекотно, навіть, увечері!

- Завтра ми вирушаємо до пустелі, ось там ти дізнаєшся, що таке спека. А тут ще доволі прохолодно!

- Ми їдемо вдвох? – обережно запитала Джул.

- Ні, люба, що ти? Кронпринц Карім бажає брати безпосередню участь в пошуках втікачів….

Джул відчула, як серце гулко забилося в грудях.

- Ти йому довіряєш, Діне? – тихо запитала Джуліана.

- Що сталося?

- Нічого не сталося! Просто запитала! Він здався мені нехорошою людиною!

Дін підійшов ближче й притягнув її у свої обійми. Джул міцно обхопила його за пояс і сховала обличчя в сорочці на грудях.

- Невже він підходив до тебе й погрожував?

- Ти про що?

Та Дін ліниво розреготався.

- Не переймайся! Нічого він не зробить! Долю Брюса буде вирішувати суд, але аж ніяк не його високість…

- Він може вбити когось?

- Джул, вбити можна кожну людину, але він не наважиться…

- Він же не сам буде вбивати, а віддасть наказ комусь з підлеглих?

- Ми іноземці, Джуліано, які не зробили нічого ганебного чи злочинного проти народу Емірат. Думаю, за вбивство доведеться відповідати перед батьком та народом. Не думаю, що він піде на це! Це буде міжнародний скандал! Уявляєш, відомого американського журналіста, якого щойно нагородили Пулітцерівською премією, та єдину доньку медіа-магната Джозефа Хілтона вбили в пісках пустелі Руб-Аль-Халі під охороною принца Каріма аль-Наримана. Гадаєш, він готовий пожертвувати довірою народу, управляти яким він скоро буде?

- Не знаю, але говорив він досить переконливо!

- Жінці? Джул, це смішно! Швидше за все, ти йому подобаєшся, от він і не знає, як схилити тебе на свою сторону…

- Тобто?

- Тобто, схоже, в мене з’явився суперник! – Дін ніжно провів по її обличчю долонею. – І мені тепер потрібно бути дуже уважним, щоб не втратити тебе!

- От і будь!

Він схопив її долоню й потягнув за собою. Вони швидко йшли рівною стежкою до саду, а потім декілька хвилин пересувалися серед дерев заростями величезного садка. Живоплоти ділили сад на чотири частини, кожну з яких прикрашав казковий фонтан й хитромудрі клумби з незнайомими та екзотичними рослинами. А на перехресті розташувався скляний павільйон. Його розміри були як третина палацу. Він сліпуче сяяв мозаїкою скріплених білою металевою павутиною віконець, за якими виднілися клітки з екзотичними тваринами. Павільйон був схожим на кришталеве серце резиденції короля.

- Араби дуже полюбляють птахів і тварин, тож сьогодні по обіді Хасан аль-Нариман показав мені цю красу. Я б дуже хотів, щоб ти подивилася на це…

Джул зупинилася й перевела подих, прагнучи встановити дихання після швидкого бігу. А Дін прочинив двері й впустив її до павільйону. Джул переступила поріг і ледве не обімліла. Кого тут лишень не було. Крім павичів, за якими вона вже мала можливість спостерігати, тут були вольєри з левами, пантерами, леопардів, гепардами, тиграми, шимпанзе, орангутангами та лінивими лорі. А породистих коней тут був заледве не цілий табун.

- Для шейхів арабські скакуни є ледве не національним надбанням. Вони є одними з найкрасивіших та найдорожчих порід у світі. Й шейхи дуже пишаються своїми кіньми. Возять їх на виставки, доглядають за ними, хваляться один перед одним, беруть участь у перегонах.

- Я завжди гадала, що шейхи займаються нафтою, тому й примножують своє багатство…

- Паливо в Еміратах дешевше води. Старші й досвідченіші так, а от молодь вкладає гроші в туризм, науку, технології та нерухомість, і звичайно, хизується машинами й породами тварин.

Вони пройшли далі, помітивши, як на них покосилися робітники павільйону. А перед очима з’явилися верблюди.

- Вау! Якось бачила перегони на верблюдах. Видовище неймовірне! – прошепотіла Джул, знайшовши долоню Діна й міцно стиснувши її.

- Верблюжі перегони в арабів не менше популярні, ніж кінські, - мовив Дін, притягнувши Джуліану у свої обійми й ніжно притуливши її спиною до свого торсу. – Вони коштують не набагато менше, ніж породисті скакуни.

- Я колись каталася на верблюді, - усміхнулася Джул. – Відчуття неординарні!

- А я ніколи не катався на верблюдах! Сподіваюся, у нас буде така можливість під час подорожі пустелею?

- Я каталася давно… Мені тоді було років дванадцять…. Ми з батьками відпочивали в Єгипті…. Ось батько й посадив мене на верблюда….

Дін хмикнув й обдав жарким подихом її шкіру за вушком. Джул відчула, як її тіло в одну секунду зреагувало на його провокацію.

- Значить, любиш бути вершницею, кохана?

Джул розсміялася.

- Припини! Ти одружений, а отже повинен бути серйозним…

- Так я і є доволі серйозним чоловіком! Невже ти не помітила?

Джул усміхнулася й звільнившись з його обіймів, пройшла далі. А перед їх поглядами розмістилися клітки з соколами.

- Араби полюбляють соколине полювання? Моя подруга якось закохалася в арабського шейха і їздила з ним на таке полювання. Видовище не з приємних, скажу я тобі!