- Ти з глузду з’їхала, навіжена? – рявкнув блондин, прикривши очі долонями. – Боже, як пече!
Він кинувся на кухню і почав промивати очі проточною водою з крана, бормочучи під ніс якесь прокляття.
- Ти завжди відчиняєш двері з перцевим балончиком? – злобно запитав незнайомець.
- Ні, але твої слова налякали мене….
- Та це не означає, що ти повинна сама нападати на гостей!
- Я не нападала на тебе, це був самозахист!
- От тільки я ніяких дій стосовно тебе не вжив… Якого біса ти накинулася на мене? – стогнав він. – Я ж пожартував! Та що ж так боляче? Дідько!
Джуліана стояла неподалік з округлими від жаху очима.
- Звідки мені було знати, що ти не ґвалтівник чи вбивця?
- Ти у своєму розумі? Я - ґвалтівник? Я - вбивця?
- Не треба було жартувати так!
- Дідько, як пече! – простогнав незнайомець. – Воно мені очі виїсть!
- Що тут таке? – у дверях з’явився Дін. – Що сталося?
- Твоя навіжена дружина ледь не позбавила мене зору…. Приснула мені в очі перцевим балончиком!
- А я почув крик й подумав, що на тебе напали, - мовив Дін, звертаючись до дружини.
- Нічого твоїй чортиці в спідниці не загрожує! Вона сама, як нападник! На цю не так просто напасти…
- Що ти тут робиш? – Дін кинувся до аптечки й дістав очні каплі. – Давай трішки полегшимо тобі біль…
- Я прийшов до тебе у справах, а тут вона відчиняє двері. Я ж не знав, що ти одружився! І пожартував…. що твоя нова дружина впускає у квартиру незнайомців. Я ж не думав, що вона відчиняє двері з перцевим балончиком в руках.
Дін усміхнувся.
- Цього й треба було чекати. Ти ж завше спочатку говориш, а потім думаєш! Наступного разу будеш слідкувати за власними висловлюваннями…. Та й хіба тобі до цього звикати? Тебе вже обливали зеленкою, фарбою…. А тепер ще й забризкали очі перцевим балончиком….
Незнайомець лише потирав червоні від перцю очі.
- Якщо вважаєш, що це смішно, то не дуже, скажу я тобі! Ти б тримав її закритою у квартирі, бо вона ж небезпечна для суспільства…
- А ти не каєшся, Бертоне! За такі слова я й сам можу надавати тобі по шиї….
- Ну, хто ще не образив жалюгідного журналіста, може ставати в чергу?
Дін розреготався.
- Припини поводитися, як жертва! Якби я не знав довжину твого язика, можливо, й повірив би твоїм словам. Але ж я знаю тебе ще з університету. Ти ж людина-проблема! Тож я, не здивований!
- Сьогодні мене викликали до Хендрика, - мовив блондин, потираючи очі долонями.
- Навіщо?
- Переглядали список тих, хто буде їхати для фільмування до пустелі… Тебе з цього списку викреслили…
- Не зрозумів? Хендрік же сам мені запропонував?
- Так, але…. хтось вище дав чітке розпорядження стосовно тебе! А ти ж знаєш Хендрика?
- Не розумію, я ж ніби нікому не перейшов дороги?
А Джуліана відчула, як навколо горла зімкнулася крижана долоня.
- Я не знаю, Хейлісе! Але лапа доволі волохата та впливова…
- Дивно! Сьогодні мою іпотеку хтось перекупив, зі списку в поїздку до пустелі викреслив… Тобі не здається, що хтось збирається мене знищити?
А Джул відчувала, як серце закалатало в грудях. Батько! Дідько його забирай! Що він творить?
- Не знаю, друже! Але схоже ти комусь добряче насолив чи перейшов дорогу! – кинув Бертон, знову зігнувшись над раковиною з водою. – І я тобі не заздрю! Бо людина, як мені здалося, доволі впливова…
Дін важко зітхнув і підвівся. Джуліана розуміла, що він знає, про кого йде мова або здогадується.
- Чай чи каву будеш?
- Ні, дякую! Я вже піду… Можливо, доведеться звернутися до медпункту. Очі печуть несамовито… Твоя дружина не пожалкувала для мене перцевого спрею….
Коли за незнайомцем зачинилися двері, Дін пройшов на кухню і увімкнув електричний чайник.
- Що там у тебе сталося з тією іпотекою? – запитала Джуліана, поклавши перцевий балончик, який стискала в долонях, до сумочки.
- Мою іпотеку на квартиру та машину хтось перекупив у банку. І вимагає погашення всього боргу…
- Думаєш, це мій батько?
- Не думаю, а знаю!
- І що буде, якщо ти не віддаси цей борг?
- Мене виставлять на вулицю!
- Не думаю, що мій батько зможе виставити на вулицю мене….
- Тебе ні, а от мене запросто. Я ж думав, що поїду до пустелі й отримаю гонорар, який допоможе погасити частину боргу, але він і цей шлях прорахував…
- Можливо, потрібно поговорити з ним? Попросити вибачення, знайти шляхи для примирення…. Діне, хтось же повинен бути меншим і зробити перший крок?
- Це такий невдалий жарт чи ти з мене знущаєшся? За що мені просити вибачення у твого батька? Я не зробив нічого поганого. Я не живу з тобою в гріху, а взяв шлюб. Ні словом, ні ділом не образив ні тебе, ні його. І я пробував знайти шляхи примирення, коли прийшов до вашого будинку. Я зробив перший крок. А от він накинувся на мене з образами та звинуваченнями.
- Діне, але він мій татко….
- Я розумію, Джул, - Дін важко зітхнув, - тому й змушений терпіти цей його натиск і не давати гідну відповідь. Повір, я б знайшов чим йому відповісти. Словом можна вдарити болючіше, ніж діями.
Дін зробив собі каву й сів до столу.
- Якби батько захотів примирення, ти б…..
Дін усміхнувся.
- Звичайно, мені не скоро вдасться забути його слова, але я б пішов на примирення, хоча б заради тебе! Я ж бачу, як тобі важко, як боляче!
- І що тепер робитимемо з цим боргом?
- У моєї матері є будиночок у передмісті. Я там не був уже років п'ятнадцять, і не знаю, в якому він стані. Але можемо поїхати й подивитися. Якщо твій татко вимагатиме, нам доведеться віддати мою квартиру.