Глава 4

- Ти з глузду з’їхала, навіжена? – рявкнув блондин, прикривши очі долонями. – Боже, як пече!

Він кинувся на кухню і почав промивати очі проточною водою з крана, бормочучи під ніс якесь прокляття.

- Ти завжди відчиняєш двері з перцевим балончиком? – злобно запитав незнайомець.

- Ні, але твої слова налякали мене….

- Та це не означає, що ти повинна сама нападати на гостей!

- Я не нападала на тебе, це був самозахист!

- От тільки я ніяких дій стосовно тебе не вжив… Якого біса ти накинулася на мене? – стогнав він. – Я ж пожартував! Та що ж так боляче? Дідько!

Джуліана стояла неподалік з округлими від жаху очима.

- Звідки мені було знати, що ти не ґвалтівник чи вбивця?

- Ти у своєму розумі? Я - ґвалтівник? Я - вбивця?

- Не треба було жартувати так!

- Дідько, як пече! – простогнав незнайомець. – Воно мені очі виїсть!

- Що тут таке? – у дверях з’явився Дін. – Що сталося?

- Твоя навіжена дружина ледь не позбавила мене зору…. Приснула мені в очі перцевим балончиком!

- А я почув крик й подумав, що на тебе напали, - мовив Дін, звертаючись до дружини.

- Нічого твоїй чортиці в спідниці не загрожує! Вона сама, як нападник! На цю не так просто напасти…

- Що ти тут робиш? – Дін кинувся до аптечки й дістав очні каплі. – Давай трішки полегшимо тобі біль…

- Я прийшов до тебе у справах, а тут вона відчиняє двері. Я ж не знав, що ти одружився! І пожартував…. що твоя нова дружина впускає у квартиру незнайомців. Я ж не думав, що вона відчиняє двері з перцевим балончиком в руках.

Дін усміхнувся.

- Цього й треба було чекати. Ти ж завше спочатку говориш, а потім думаєш! Наступного разу будеш слідкувати за власними висловлюваннями…. Та й хіба тобі до цього звикати? Тебе вже обливали зеленкою, фарбою…. А тепер ще й забризкали очі перцевим балончиком….

Незнайомець лише потирав червоні від перцю очі.

- Якщо вважаєш, що це смішно, то не дуже, скажу я тобі! Ти б тримав її закритою у квартирі, бо вона ж небезпечна для суспільства…

- А ти не каєшся, Бертоне! За такі слова я й сам можу надавати тобі по шиї….

- Ну, хто ще не образив жалюгідного журналіста, може ставати в чергу?

Дін розреготався.

- Припини поводитися, як жертва! Якби я не знав довжину твого язика, можливо, й повірив би твоїм словам. Але ж я знаю тебе ще з університету. Ти ж людина-проблема! Тож я, не здивований!

- Сьогодні мене викликали до Хендрика, - мовив блондин, потираючи очі долонями.

- Навіщо?

- Переглядали список тих, хто буде їхати для фільмування до пустелі… Тебе з цього списку викреслили…

- Не зрозумів? Хендрік же сам мені запропонував?

- Так, але…. хтось вище дав чітке розпорядження стосовно тебе! А ти ж знаєш Хендрика?

- Не розумію, я ж ніби нікому не перейшов дороги?

А Джуліана відчула, як навколо горла зімкнулася крижана долоня.

- Я не знаю, Хейлісе! Але лапа доволі волохата та впливова…

- Дивно! Сьогодні мою іпотеку хтось перекупив, зі списку в поїздку до пустелі викреслив… Тобі не здається, що хтось збирається мене знищити?

А Джул відчувала, як серце закалатало в грудях. Батько! Дідько його забирай! Що він творить?

- Не знаю, друже! Але схоже ти комусь добряче насолив чи перейшов дорогу! – кинув Бертон, знову зігнувшись над раковиною з водою. – І я тобі не заздрю! Бо людина, як мені здалося, доволі впливова…

Дін важко зітхнув і підвівся. Джуліана розуміла, що він знає, про кого йде мова або здогадується.

- Чай чи каву будеш?

- Ні, дякую! Я вже піду… Можливо, доведеться звернутися до медпункту. Очі печуть несамовито… Твоя дружина не пожалкувала для мене перцевого спрею….

Коли за незнайомцем зачинилися двері, Дін пройшов на кухню і увімкнув електричний чайник.

- Що там у тебе сталося з тією іпотекою? – запитала Джуліана, поклавши перцевий балончик, який стискала в долонях, до сумочки.

- Мою іпотеку на квартиру та машину хтось перекупив у банку. І вимагає погашення всього боргу…

- Думаєш, це мій батько?

- Не думаю, а знаю!

- І що буде, якщо ти не віддаси цей борг?

- Мене виставлять на вулицю!

- Не думаю, що мій батько зможе виставити на вулицю мене….

- Тебе ні, а от мене запросто. Я ж думав, що поїду до пустелі й отримаю гонорар, який допоможе погасити частину боргу, але він і цей шлях прорахував…

- Можливо, потрібно поговорити з ним? Попросити вибачення, знайти шляхи для примирення…. Діне, хтось же повинен бути меншим і зробити перший крок?

- Це такий невдалий жарт чи ти з мене знущаєшся? За що мені просити вибачення у твого батька? Я не зробив нічого поганого. Я не живу з тобою в гріху, а взяв шлюб. Ні словом, ні ділом не образив ні тебе, ні його. І я пробував знайти шляхи примирення, коли прийшов до вашого будинку. Я зробив перший крок. А от він накинувся на мене з образами та звинуваченнями.

- Діне, але він мій татко….

- Я розумію, Джул, - Дін важко зітхнув, - тому й змушений терпіти цей його натиск і не давати гідну відповідь. Повір, я б знайшов чим йому відповісти. Словом можна вдарити болючіше, ніж діями.

Дін зробив собі каву й сів до столу.

- Якби батько захотів примирення, ти б…..

Дін усміхнувся.

- Звичайно, мені не скоро вдасться забути його слова, але я б пішов на примирення, хоча б заради тебе! Я ж бачу, як тобі важко, як боляче!

- І що тепер робитимемо з цим боргом?

- У моєї матері є будиночок у передмісті. Я там не був уже років п'ятнадцять, і не знаю, в якому він стані. Але можемо поїхати й подивитися. Якщо твій татко вимагатиме, нам доведеться віддати мою квартиру.