103

У день виходу збірки Медісон прокинулася раніше за будильник.

За вікном тільки починав світати ранок. Кімната залишалася напівтемною, а Скарлетт спала поруч, поклавши руку поверх ковдри.

Медісон обережно потягнулася до телефона.

Повідомлення від Клер чекало на неї ще з ночі.

Реліз відбувся. Композиція була доступна на платформах, зазначених у домовленості. Авторські кредити відображалися правильно. Промоматеріал опублікували без змін, які вони з Джессікою не погоджували.

Усе було готове.

Їхня пісня більше не належала тільки їм.

Медісон відкрила сторінку збірки.

Знайшла назву композиції.

Побачила своє ім'я поруч з ім'ям Джессіки.

І раптом не змогла натиснути кнопку відтворення.

Вона просто дивилася на екран.

Усе, що відбувалося до цього моменту, було знайомим: написання тексту, суперечки, перероблення приспіву, записи, прослуховування, перевірка договорів і нескінченні повідомлення.

Але тепер між нею та слухачем більше не було студійної кімнати.

Не було можливості пояснити, чому вона обрала саме цей рядок.

Не було змоги виправити чуже враження, якщо хтось почує зовсім іншу історію.

Пісня просто існувала.

І кожен міг почути в ній щось своє.

— Ти збираєшся дивитися на телефон, поки він не почне грати сам? — пролунав сонний голос Скарлетт.

Медісон обернулася.

— Ти прокинулася.

— Відчувала, що сьогодні станеться щось важливе. А потім ти почала ворушитися так, ніби під подушкою лежить бомба.

Медісон засміялася.

— Сьогодні вийшла пісня.

Скарлетт остаточно розплющила очі.

— Уже?

Медісон простягнула їй телефон.

Скарлетт прочитала повідомлення, а потім подивилася на неї.

— Ну що, авторко?

— Не знаю.

— Ти написала пісню, записала її, погодила всі умови й дочекалася релізу. Що саме ти не знаєш?

— Що робити далі.

Скарлетт сіла, відкинувши волосся з обличчя.

— Для початку можна послухати те, що ти створила.

Медісон опустила погляд на екран.

— А якщо вона мені раптом не сподобається?

— Тоді ти будеш людиною, яка створила пісню, що не подобається їй у день релізу.

— Ти жахливо заспокоюєш.

— Зате я не брешу.

Скарлетт узяла її руку.

— Медісон, ти не зобов'язана відчувати щось особливе лише тому, що сьогодні важливий день. Можеш радіти. Можеш нервувати. Можеш узагалі захотіти повернутися в ліжко й нічого не робити.

— Останній варіант звучить привабливо.

— Я знала, що в нас однакові пріоритети.

Медісон нарешті натиснула кнопку відтворення.

У кімнаті залунала музика.

Вона слухала знайомий вступ, голос Джессіки, власні рядки, приспів, який вони стільки разів переписували.

На мить їй здалося, що вона знову сидить у студії й намагається знайти правильне слово.

Потім пісня дійшла до фіналу.

Музика стихла.

Медісон залишилася нерухомою.

— Ну? — тихо запитала Скарлетт.

Медісон усміхнулася.

— Я все ще хочу змінити один рядок.

Скарлетт розсміялася так голосно, що довелося прикрити рот долонею.

— Звісно! Було б дивно, якби ти раптом стала задоволена всім.

— Я серйозно.

— Я теж. Ти завжди можеш написати нову версію. Але ця вже існує. І вона не повинна бути ідеальною, щоб мати право на життя.

Медісон подивилася на неї.

— Ти сьогодні надзвичайно мудра.

— Я просто хочу поснідати, поки ти не почала переписувати весь приспів.

Медісон засміялася й обійняла її.

— Дякую.

— За що?

— За те, що не намагаєшся переконати мене, ніби все буде чудово.

Скарлетт поцілувала її в скроню.

— Я не знаю, чи все буде чудово. Але я знаю, що ти впораєшся з тим, що буде.

Медісон притулилася до неї.

Це було не передбачення.

Не гарантія.

Просто віра в неї, яка не вимагала жодних доказів.

І саме таку віру Медісон хотіла навчитися дарувати собі.

До обіду вони отримали перші повідомлення.

Джессіка надіслала скриншот коментаря від слухачки, яка написала, що впізнала у пісні власне відчуття після розриву.

Клер повідомила, що композиція вже з'явилася в кількох добірках незалежної музики, але поки що не мала значного охоплення.

Жодних сенсаційних цифр.

Жодних пропозицій від великих лейблів.

Просто перші слухачі.

Медісон читала коментарі повільно.

Один слухач написав, що пісня допомогла йому зрозуміти: рухатися далі не означає ненавидіти людину, яку колись любив.

Інша слухачка зізналася, що їй сподобалося, як композиція не намагається переконати її в тому, що біль робить людину сильнішою.

Хтось написав, що фінал надто сумний.

Хтось інший — що саме тому він і працює.

Медісон відклала телефон.

— Що думаєш? — запитала Скарлетт.

— Що вони почули різні пісні.

— Можливо, так і мало бути.

— Але я ж знаю, що ми вкладали в неї.

— Звісно.

Скарлетт сіла навпроти.

— Ти можеш знати, що хотіла сказати. Але не можеш вимагати, щоб кожна людина відчула те саме.

Медісон задумалася.

— Мені подобається, коли мене розуміють.

— Мені теж.

— А коли не розуміють, мені хочеться все пояснити.

— Я помітила.

Медісон кинула в неї диванну подушку.

Скарлетт спіймала її й поклала собі на коліна.

— Але ти не зобов'язана пояснювати кожному, — продовжила вона. — Інакше в тебе не залишиться часу на нові пісні.

— Це вже серйозний аргумент.

— Я знаю, чим тебе переконати.

Медісон усміхнулася.

Вона знову взяла телефон, але цього разу не відкривала статистику.

Натомість написала Джессіці:

«Вона вийшла. І я рада, що ми не намагалися зробити її зручнішою для всіх».

Відповідь прийшла майже відразу.

«Я теж. Тепер можна перестати перевіряти фінальну версію кожні п'ять хвилин».

Медісон подивилася на Скарлетт.

— Джессіка вважає, що тепер можна перестати перевіряти пісню.