100

Вона лежала на спині, дивилася в стелю й намагалася переконати себе, що це звичайний робочий день.

Звичайний.

Просто нова студія, нова команда, незнайомі люди, які оцінюватимуть її голос, і пісня, яку вона погодилася виконати лише після того, як отримала підтвердження остаточного тексту та аранжування.

Нічого особливого.

Вона повернула голову.

Медісон спала, підклавши руку під подушку. Волосся розсипалося по обличчю, а одна нога визирала з-під ковдри.

Скарлетт кілька секунд дивилася на неї, а потім обережно прибрала пасмо волосся з її чола.

— Якби ти знала, наскільки мені зараз потрібна твоя здатність спати, — прошепотіла вона.

— Я чую тебе.

Скарлетт завмерла.

Медісон навіть не розплющила очей.

— Ти не спиш?

— Тепер уже ні.

— Я тебе розбудила?

— Ні. Ти просто розмовляєш зі мною так, ніби я померла.

Скарлетт прикрила рот долонею, стримуючи сміх.

— Я намагалася бути романтичною.

— Наступного разу спробуй після сьомої ранку.

— Уже сьома десять.

— Тоді спробуй після восьмої.

Скарлетт нахилилася й поцілувала її в щоку.

— Я їду на першу студійну сесію.

— Знаю.

— Можливо, сьогодні мені доведеться співати перед людьми, які не посміхатимуться, коли я помилюся.

Медісон нарешті розплющила очі.

— А ти хочеш, щоб вони посміхалися?

— Ні. Я хочу, щоб вони не помічали моїх помилок.

— Тоді тобі потрібні не продюсери, а чарівники.

Скарлетт зітхнула.

— Дякую. Мені стало набагато легше.

— Завжди рада допомогти.

Медісон потягнулася до неї й обійняла за талію.

— Послухай мене. Ти не повинна доводити, що заслуговуєш бути в цій кімнаті, кожної секунди перебування там.

Скарлетт перестала усміхатися.

— А якщо я не впораюся?

— Тоді ти дізнаєшся, що саме потрібно допрацювати. Це не одне й те саме, що не впоратися взагалі.

— Ти завжди вмієш перетворити катастрофу на робочий список.

— Це талант.

— Твій справжній талант — сперечатися зі мною, поки я не почну мислити раціонально.

Медісон поцілувала її в губи.

— Тоді їдь і працюй. А ввечері розкажеш мені все. Навіть якщо твій продюсер виявиться людиною, яка ненавидить музику.

— Якщо він ненавидить музику, я повернуся додому.

— Якщо він ненавидить музику, забери його стілець. Нехай хоча б сидіти навчиться.

Скарлетт засміялася так голосно, що Медісон довелося притиснути долоню до її губ.

— Іди вже, — прошепотіла вона. — Поки я не вирішила, що краще залишити тебе вдома.

— Ти не наважишся.

— Перевір мене.

Скарлетт поцілувала її ще раз, а потім нарешті підвелася.

Вона не перестала хвилюватися.

Але тепер принаймні могла сміятися із цього.

Студія виявилася меншою, ніж Скарлетт уявляла.

Вона очікувала просторого приміщення зі скляними стінами, дорогими меблями й десятком людей, які одночасно віддаватимуть команди. Натомість побачила акуратну кімнату з пультом, кількома моніторами, клавішними інструментами й диваном, який, здавалося, пережив щонайменше три музичні покоління.

За пультом сидів Алекс Морріс.

Він підвівся, коли вона зайшла.

— Скарлетт. Радий нарешті попрацювати з тобою наживо.

— Навзаєм.

Вони потиснули руки.

— Ти вже слухала останню версію?

— Двічі вчора ввечері й ще раз сьогодні в машині.

Алекс усміхнувся.

— Тоді ти знаєш, що ми трохи змінили ритмічний малюнок у другому куплеті. Нічого принципового. Просто хочемо залишити більше простору для голосу.

— Так, я помітила.

— Добре. Спочатку пройдемося по тексту, потім запишемо кілька пробних дублів. Не потрібно намагатися зробити фінальний запис із першої спроби.

Скарлетт кивнула.

Це звучало цілком розумно.

До початку роботи приєдналася Рейчел. Вона привіталася, уточнила, чи все гаразд із документами, і нагадала, що сьогодні вони працюватимуть над піснею Кемерона Блейка й Олівії Беннетт «Поки ми не зламалися».

Остаточну версію тексту затвердили напередодні. Скарлетт отримала всі матеріали, а зміни в аранжуванні були внесені до робочого плану.

Нарешті можна було зосередитися на музиці.

Перший пробний дубль пройшов добре.

Другий — краще.

А після третього Алекс зупинив запис.

— Є одна річ, яку я хотів би спробувати.

Скарлетт зняла навушники.

— Яка саме?

— Ти співаєш дуже чесно. Це сильна сторона. Але зараз твоя героїня звучить так, ніби вже все зрозуміла й прийняла.

— А хіба вона не повинна до цього прийти наприкінці пісні?

— Саме так. Тому я хочу, щоб на початку було більше внутрішнього спротиву.

Скарлетт задумалася.

— Менше впевненості?

— Не зовсім. Я б сказав, менше готових відповідей. Нехай вона не просто розповідає про біль, а намагається його приховати. Ніби сама собі не хоче зізнаватися, наскільки їй страшно.

Це мало сенс.

Скарлетт повернулася до тексту.

— Добре. Спробуймо.

Вони записали ще один дубль.

Потім ще один.

Алекс просив її змінити наголос у певних рядках, трохи затримати фразу, не завершувати деякі слова надто впевнено.

Скарлетт працювала уважно, прислухаючись до кожної вказівки.

Проте після наступного прослуховування Алекс знову зупинив запис.

— Уже ближче. Але я хочу ще більше вразливості. Зроби голос майже зламаним у приспіві.

Скарлетт повільно зняла навушники.

— Майже зламаним?

— Так. Щоб слухач відчув, що вона ось-ось не витримає.

— Але вона не повинна зламатися.

Алекс відкинувся на спинку крісла.

— Не обов'язково буквально. Це художній прийом.

— Я розумію. Але мені здається, якщо вона звучатиме так, ніби от-от розсиплеться, її рішення залишитися собою втратить силу.

Алекс не відповів відразу.

Скарлетт поклала навушники на стіл.

— У цій пісні вона не просить когось урятувати її. Вона визнає, що їй боляче, але все одно намагається говорити власним голосом. Якщо я співатиму так, ніби більше не можу триматися, це буде інша історія.