91

Вона лежала на спині, дивилася в стелю й подумки повторювала перші рядки «Не проси дозволу».

Не тому, що боялася забути слова. Текст вона знала напам'ять.

Її непокоїло інше: сьогодні пісню почують люди, які нічого не знають про історію її створення. Вони не знатимуть, скільки разів Скарлетт змінювала куплет, скільки слів викреслила й скільки разів переконувала себе, що може співати про свободу, навіть коли сама ще вчиться не боятися власного вибору.

Для них це буде кілька хвилин музики.

Для неї — частина життя, яку вона нарешті навчилася не приховувати.

— Якщо ти продовжиш так дивитися на стелю, вона почне нервувати, — пробурмотіла Медісон.

Скарлетт повернула голову.

— Ти прокинулася?

— Ні. Я розмовляю уві сні.

— Дуже переконливо.

Медісон розплющила очі й потягнулася до неї.

— Який у нас сьогодні план?

— Сніданок, концерт, перевірка звуку, виступ, вечеря.

— А між перевіркою звуку й виступом?

— Паніка.

Медісон засміялася.

— Чудово. Принаймні все чесно.

Скарлетт підсунулася ближче.

— А ти не нервуєш за мене?

— Нервую.

— Дякую за підтримку.

— Але не тому, що думаю, ніби ти не впораєшся. Просто знаю, наскільки це для тебе важливо.

Скарлетт помовчала.

— А якщо щось піде не так?

Медісон провела пальцями по її щоці.

— Ти зробиш те, що зможеш, у тих обставинах, які матимеш. А потім ми підемо вечеряти.

— Ти справді вважаєш, що їжа може розв'язати будь-яку проблему?

— Ні. Але вона допомагає не розв'язувати всі проблеми одночасно.

Скарлетт усміхнулася.

— Люблю тебе.

— Я теж тебе люблю.

Вони поцілувалися й ще кілька хвилин пролежали в обіймах.

Потім Медісон підвелася.

— Ходімо. Я приготую сніданок.

— Ти?

— Так.

— Мені варто попрощатися з усіма?

Медісон кинула в неї подушку.

Скарлетт розсміялася, і напруга, яка супроводжувала її від самого пробудження, нарешті трохи відступила.

Культурний центр зустрів їх гамором, запахом свіжої кави й нескінченними перевірками звуку.

У коридорі хтось налаштовував гітару. Біля сцени технік перевіряв мікрофони, а Наталі Рід координувала розміщення стільців для глядачів.

— Ви вчасно, — сказала вона, побачивши Скарлетт. — За двадцять хвилин почнемо загальну перевірку.

Скарлетт кивнула й пішла до сцени.

Медісон залишилася в залі. Сьогодні вона не була учасницею концерту, тому не хотіла втручатися в підготовку. Вона просто сіла в третьому ряду, поклавши сумку на сусідній стілець.

Скарлетт піднялася на сцену, привіталася з техніком і стала перед мікрофоном.

Перші хвилини все йшло добре.

Вона перевірила рівень звуку, заспівала кілька рядків першої композиції, попросила трохи зменшити гучність супроводу.

Потім перейшла до «Не проси дозволу».

Музика почалася.

Скарлетт заспівала перший куплет, прислухаючись до звучання в залі.

На другому рядку приспіву вона помітила, що її голос майже не повертається в монітор.

Вона зупинилася.

— Вибачте, можна перевірити вокальний монітор? Я майже не чую себе.

Технік кивнув і почав перевіряти налаштування.

За кілька хвилин Скарлетт спробувала знову.

Цього разу її голос повернувся, але із затримкою.

Вона заспівала фразу, а потім почула її в моніторі частку секунди пізніше.

Скарлетт відразу зупинилася.

— Є затримка.

Технік нахилився до пульта.

— Бачу. Зараз виправимо.

Вони витратили ще кілька хвилин, перевіряючи канали.

Медісон спостерігала із залу.

Вона знала, що Скарлетт не любить повторювати одне й те саме без кінця. Та зараз та не виявляла роздратування. Вона пояснювала, що чує, просила змінити налаштування й знову пробувала.

Нарешті звук став чистішим.

— Добре, — сказала Скарлетт. — Давайте пройдемо приспів ще раз.

Музика почалася.

Але коли вона дійшла до фінального рядка, монітор знову видав короткий сторонній звук.

Скарлетт зупинилася.

Технік вибачився й повідомив, що проблема може бути пов'язана з конкретним каналом. Він міг спробувати ще раз, але для цього знадобилося б додатково десять-п'ятнадцять хвилин.

Наталі подивилася на годинник.

— У нас є час на ще одну перевірку, — сказала вона. — Але потім потрібно переходити до інших учасників.

Скарлетт відчула, як усередині починає підніматися знайоме роздратування.

Вона готувалася до цього виступу тижнями.

Вона хотіла вийти на сцену, почути музику так, як задумала, і заспівати пісню без необхідності боротися з технічними проблемами.

Але обладнання не знало, наскільки це для неї важливо.

І не збиралося підлаштовуватися під її очікування лише тому, що вона добре підготувалася.

— Давайте ще одну перевірку, — сказала Скарлетт. — Якщо не вийде, я спробую виконати пісню без вокального монітора.

Технік здивовано подивився на неї.

— Ти впевнена?

— Ні. Але хочу спробувати.

Медісон ледь помітно усміхнулася.

Не тому, що ситуація була приємною.

А тому, що Скарлетт не намагалася приховати невпевненість за показною бравадою.

Вона просто шукала рішення.

Після останньої перевірки звук став кращим, але затримка іноді поверталася.

Технік пояснив, що проблема може проявитися знову, коли зал заповниться людьми й зміниться акустика приміщення.

— Ми продовжимо стежити за каналом, — сказав він. — Але не можу гарантувати, що все буде ідеально.

Скарлетт кивнула.

— Дякую. Я розумію.

Вона зійшла зі сцени й попрямувала до коридору, де було трохи тихіше.

Медісон підвелася й пішла за нею, але не стала одразу ставити запитання.

Скарлетт зупинилася біля вікна.

— Я знаю, що це дрібниця, — сказала вона нарешті.

— Для когось, можливо, — відповіла Медісон.

— Я могла б просто вийти й заспівати. Я знаю пісню. Знаю, як дихати, де починати фразу, де залишити паузу. Але я хотіла, щоб усе звучало саме так, як ми готували.