88

Не попросила.

Не потягнулася за ним із запитанням.

Просто витягнула його з-під подушки й підняла над головою, поки Медісон намагалася відібрати пристрій.

— Скарлетт!

— Доброго ранку.

— Віддай!

— Звісно. Щойно ти перестанеш перевіряти повідомлення кожні тридцять секунд.

— Я перевіряю їх раз на хвилину.

— О, тоді я була несправедлива. Вибач.

Скарлетт поклала телефон собі за спину.

Медісон примружилася.

— Ти усвідомлюєш, що це моя власність?

— Так.

— І що я можу забрати її силою?

— Можеш спробувати.

Медісон подалася вперед, намагаючись дістати телефон, але Скарлетт відхилилася назад. За кілька секунд вони вже сміялися, заплутавшись у ковдрі.

— Ти нестерпна, — видихнула Медісон.

— А ти надто цікава до того, що про нас думають незнайомі люди.

Слова прозвучали жартома, проте усмішка Медісон трохи згасла.

Скарлетт помітила це відразу.

Вона перестала дражнитися й поклала телефон між ними.

— Гей. Я не кажу, що не можна читати відгуки. Мені самій цікаво. Просто не хочу, щоб ти вирішила, ніби кожен коментар має право визначати, що наша пісня означає.

Медісон сіла, підтягнувши коліна до грудей.

— Я знаю. Але коли люди слухають те, що ти створила, вони бачать щось своє. Іноді це навіть цікавіше за те, що ти сама хотіла сказати.

— Авжеж. Проблема починається, коли ти починаєш переписувати пісню під кожного слухача.

Медісон задумалася.

— Можливо, я просто хочу, щоб мене зрозуміли.

Скарлетт м'яко торкнулася її руки.

— Це нормально. Але тебе не зможуть зрозуміти однаково всі.

Медісон глянула на телефон.

— Гаразд. Читаємо разом?

— Якщо ти обіцяєш не сприймати кожне речення як вирок.

— А ти обіцяєш не забирати мій телефон?

Скарлетт усміхнулася.

— Нічого не обіцяю.

— Скарлетт!

— Добре. Обіцяю.

Медісон узяла телефон.

І вони почали читати.

Перші повідомлення були короткими.

Люди дякували за виступ, хвалили вокал Скарлетт і гру Медісон. Кілька слухачів написали, що їм сподобався фінал, у якому голоси не зливаються в одну ноту.

Одна дівчина залишила коментар:

«Мені сподобалося, що вони не намагалися довести, ніби кохання вирішує всі проблеми. Було відчуття, що вони просто вчаться бути поруч».

Медісон прочитала його двічі.

— Ось, — сказала вона. — Саме цього ми й хотіли.

— Так, — погодилася Скарлетт. — Приємно, коли хтось чує те, що ти намагалася передати.

Вони перегорнули сторінку.

І натрапили на інший відгук.

«Красиво, але трохи незрозуміло. Якщо вони кохають одне одного, чому так бояться бути разом? Наче спеціально ускладнюють те, що могло б бути простішим».

Медісон завмерла.

Скарлетт прочитала коментар через її плече.

— Ну, ось і він.

— Що?

— Відгук, який ми обговорюватимемо наступні сорок хвилин, якщо я не втручуся.

— Я не збираюся обговорювати його сорок хвилин.

Скарлетт мовчки подивилася на неї.

— Гаразд, — визнала Медісон. — Можливо, двадцять.

Скарлетт засміялася.

— Слухай, людина має право так думати. Комусь подобаються історії, у яких після зізнання в коханні всі проблеми зникають. Комусь — інші.

— Але наша пісня не про те, що вони бояться бути разом.

— Тоді, можливо, саме це ми ще не до кінця показали.

Медісон повернула голову.

— Ти серйозно?

— Так. Я не думаю, що цей коментар доводить, ніби пісня погана. Але він може підказати, де слухачеві бракує контексту.

Медісон знову подивилася на екран.

Їй хотілося негайно пояснити незнайомій людині, що пісня була не про страх кохання, а про страх втратити себе всередині нього.

Про те, що двоє людей можуть хотіти бути разом і водночас боятися власних помилок.

Про те, що чесна розмова не обов'язково приносить готові відповіді.

Але вона не могла пояснити все це в одному коментарі.

І, можливо, не повинна була.

— Думаєш, нам треба щось змінити? — запитала вона.

— Я думаю, що ми маємо вирішити, чи справді самі відчуваємо в пісні те, що цей слухач не почув.

Скарлетт забрала телефон і поклала його на тумбочку.

— Не змінюймо нічого сьогодні. Давай спочатку поснідаємо.

— Ти знову використовуєш їжу як спосіб розв'язання проблем.

— І поки що це найуспішніша стратегія в моєму житті.

Медісон засміялася.

— Гаразд. Але після сніданку я хочу послухати наш запис.

— Домовилися.

Скарлетт нахилилася й поцілувала її.

— А зараз я хочу, щоб ти перестала думати про коментарі й допомогла мені знайти мою футболку.

— Ти сама її кудись поклала.

— Саме тому мені потрібна твоя допомога.

Після сніданку вони влаштувалися у вітальні.

Медісон під'єднала навушники до ноутбука й відкрила запис, зроблений під час останньої репетиції «Не одна на двох».

Це не було студійне звучання. У записі відчувався простір зали, іноді прослизали сторонні звуки, а клавішні звучали не так чисто, як у навушниках.

Проте композицію можна було почути цілісно.

Медісон увімкнула відтворення.

Перший куплет.

Другий.

Приспів.

Скарлетт сиділа поруч, підібгавши ноги, і слухала із заплющеними очима.

Коли запис дійшов до фіналу, Медісон зупинила відтворення.

— Ну?

Скарлетт розплющила очі.

— Мені подобається.

— Ти завжди так кажеш.

— Неправда. Пам'ятаєш, як я сказала, що твоя перша версія другого куплету звучить так, ніби героїня пише листа до податкової?

Медісон не витримала й розсміялася.

— Ти сказала, що вона звучить як людина, яка заповнює заяву на повернення власних почуттів.

— Так. Це була дуже точна критика.

— Це було жорстоко.

— Але ти переписала куплет.

Медісон усміхнулася, а тоді знову стала серйозною.

— У записі я чую, що в другій частині нам бракує одного переходу.