87

Вона полежала із заплющеними очима, сподіваючись, що зможе заснути знову, але думки вже встигли організувати власний концерт.

Що, якщо вона зіб'ється на другому куплеті?

Що, якщо клавішні звучатимуть інакше, ніж на репетиції?

Що, якщо Скарлетт раптом забуде слова?

Остання думка змусила Медісон відкрити очі.

Скарлетт забути слова?

Неможливо.

Принаймні Медісон хотілося в це вірити.

Вона повернула голову й побачила, що Скарлетт досі спить, обійнявши подушку. Волосся закривало половину її обличчя, а губи були ледь прочинені.

Медісон усміхнулася.

Потім потягнулася до телефону.

На екрані було кілька повідомлень, але жодного термінового. Вона перевірила час і знову поклала телефон.

— Якщо ти ще раз перевіриш годинник, він не почне показувати інший день, — промовила Скарлетт, не розплющуючи очей.

Медісон завмерла.

— Ти не спиш?

— Тепер уже ні.

— Вибач.

Скарлетт розплющила одне око.

— За що? За те, що ти нервуєш перед важливим виступом? Це дозволено.

— Я не нервую.

Скарлетт повільно підняла голову.

— Звичайно. Ти просто прокинулася о п'ятій ранку, перевірила телефон чотири рази й тепер дивишся на стелю так, ніби намагаєшся знайти там відповідь на питання про сенс життя.

Медісон накрила обличчя долонею.

— Ненавиджу тебе.

— Неправда.

— Трохи.

Скарлетт підсунулася ближче й обійняла її за талію.

— Іди сюди.

Медісон повернулася до неї.

— А якщо сьогодні все піде не так?

— Тоді ввечері ми повернемося додому, замовимо піцу й обговоримо, що можна зробити краще наступного разу.

— А якщо наступного разу не буде?

Скарлетт на мить замовкла.

— Тоді це все одно буде наш виступ. Один вечір. Одна пісня. Один досвід, який у нас уже ніхто не забере.

Медісон уважно подивилася на неї.

— Ти репетирувала цю промову?

— Ні. Але можу виставити тобі рахунок за консультацію.

Медісон засміялася.

Скарлетт поцілувала її в чоло.

— Спробуй поспати ще трохи. До виходу на сцену ми все одно не зможемо перескочити.

— Шкода.

— А мені ні. Я хочу ще трохи полежати з тобою.

Це подіяло краще за будь-які слова.

Медісон влаштувалася зручніше, поклала голову Скарлетт на плече й заплющила очі.

Цього разу вона не намагалася передбачити майбутнє.

Вона просто слухала, як поруч дихає людина, яку любить.

І цього вистачило, щоб знову заснути.

До культурного центру вони приїхали за дві години до початку творчого вечора.

У фоє вже метушилися організатори. Хтось переносив стільці, хтось перевіряв списки учасників, а біля входу двоє музикантів сперечалися, чи варто змінювати порядок своїх пісень.

На стіні висів плакат із назвою вечора та переліком виконавців.

Медісон зупинилася, щоб прочитати програму.

Їхні імена стояли ближче до середини списку.

Медісон Рід і Скарлетт Гейл — «Не одна на двох».

Вона перечитала назву.

Потім ще раз.

— Тепер це офіційно, — тихо сказала вона.

Скарлетт стала поруч.

— А ти думала, що ми випадково зайшли сюди з клавішними?

Медісон усміхнулася.

— Я просто хотіла переконатися.

Скарлетт простягнула руку й переплела їхні пальці.

— Тоді переконайся ще в одному.

— У чому?

— Ми тут не тому, що хтось дозволив нам бути музикантками. Ми тут, бо написали пісню й вирішили її виконати.

Медісон відчула, як ці слова щось змінюють усередині неї.

Упродовж останніх місяців вона звикла до листів, умов, попередніх відборів і погоджень. Кожен наступний крок залежав від рішення іншої людини.

Але сьогодні не потрібно було чекати, поки хтось обере їхню пісню для збірки або запропонує нову можливість.

Сьогодні вони мали власний виступ.

І він уже був реальністю.

— Ти маєш рацію, — сказала Медісон.

Скарлетт усміхнулася.

— Можеш повторити голосніше. Я хочу, щоб це почули всі.

— Не зловживай.

— Пізно.

Вони пішли до зали.

Мелані зустріла їх біля сцени й провела до місця, де виконавці чекали на свій вихід.

— Усе за планом, — повідомила вона. — Ваш вступ залишаємо таким, як погодили. Після виконання ведучий подякує вам і перейде до наступного номера. Додаткової розмови на сцені не буде.

— Чудово, — сказала Скарлетт.

Мелані перевірила їхні імена у списку.

— Ще одне. У залі сьогодні є представники кількох місцевих музичних організацій. Вони прийшли послухати учасників, але це не конкурс і не відбір. Просто хочу, щоб ви знали.

Медісон відчула, як напружилися плечі.

Представники музичних організацій.

Її мозок одразу почав малювати можливості: знайомства, пропозиції, нові проєкти.

А разом із ними — ризик помилитися перед людьми, які могли б допомогти її кар'єрі.

Скарлетт, здається, помітила зміну в її обличчі.

— Дякуємо, що попередили, — відповіла вона спокійно.

Коли Мелані відійшла, Медісон тихо запитала:

— Ти думаєш, вони можуть запропонувати нам щось після виступу?

— Можуть.

— А якщо ми їм сподобаємося?

— Це буде приємно.

— А якщо ні?

Скарлетт повернулася до неї.

— Тоді ми все одно заспіваємо нашу пісню.

Медісон опустила погляд.

— Я знаю. Просто не хочу втратити можливість через помилку.

— Ти не можеш втратити те, чого ще не отримала.

Медісон повільно кивнула.

— Це звучить жорстоко.

— Зате чесно.

Скарлетт пом'якшила голос.

— Послухай. Якщо хтось захоче поговорити з нами після виступу, ми поговоримо. Якщо запропонують співпрацю, попросимо деталі. Якщо не запропонують нічого, ми підемо додому. Наша пісня не стає гіршою лише тому, що хтось не вирішив із нами працювати.

Медісон дивилася на неї кілька секунд.

— Я люблю тебе.

Скарлетт усміхнулася.

— Я знаю.

— Це не запрошення до самовдоволення.