82

Потім перевірила блокнот.

Потім телефон.

А потім знову навушники.

— Якщо ти ще раз перевіриш цю сумку, я почну підозрювати, що там лежить щось незаконне, — сказала Скарлетт, спостерігаючи за нею з пасажирського сидіння.

Медісон зачинила сумку.

— Я перевіряю, чи все взяла.

— Ти перевірила вже чотири рази.

— П'ять.

— О, чудово. Ти хоча б рахуєш.

Медісон глянула на неї.

— Ти сьогодні особливо дотепна.

— Я хвилююся. Мені потрібно якось компенсувати це своїм шармом.

— І як, допомагає?

Скарлетт повернула голову й усміхнулася тією самовпевненою усмішкою, через яку Медісон колись забула, що взагалі збиралася сказати під час їхньої першої серйозної розмови.

— Ти скажи.

— На жаль, допомагає.

— Я знала.

Медісон нахилилася й поцілувала її в щоку.

Вони приїхали до культурного центру, де мав відбутися творчий вечір для молодих авторів і виконавців. Організатори виділили їм окремий час для репетиції, щоб учасники могли перевірити звук, розташування мікрофонів і взаємодію з музичним обладнанням.

Сам зал виявився меншим, ніж Медісон уявляла.

На сцені стояли два мікрофони, клавішні та кілька стільців. У першому ряду хтось залишив пляшку води й відкритий блокнот. Біля задньої стіни технік перевіряв кабелі.

Жодних великих екранів, складного освітлення чи величезної аудиторії.

Просто приміщення, сцена й люди, які прийшли сюди працювати над музикою.

І все одно, коли Медісон ступила на сцену, її долоні стали вологими.

— Ти мовчиш, — тихо сказала Скарлетт.

— Я слухаю.

— Що саме?

Медісон подивилася на порожні ряди.

— Як звучить тиша.

Скарлетт усміхнулася.

— І що вона тобі каже?

— Що тут набагато більше відлуння, ніж у моїй квартирі.

— Це дуже глибоко.

— Я серйозно.

— Я теж. Ти щойно відкрила новий напрям у музикознавстві.

Медісон розсміялася, і напруження трохи відступило.

До них підійшла Мелані Прайс, координаторка вечора.

— Рада вас бачити! Як почуваєтеся?

— Добре, — відповіла Скарлетт.

Медісон кивнула, хоча її пальці продовжували стискати ремінець сумки.

Мелані показала на сцену.

— Сьогодні можемо спробувати кілька варіантів розташування. Якщо захочете змінити кількість мікрофонів або попросити більше часу на налаштування, скажіть техніку. І ще: я отримала ваше повідомлення щодо запису. Під час репетиції можемо зробити технічний запис для вас, якщо ви цього хочете, але він не публікуватиметься. Для будь-якого використання матеріалів творчого вечора потрібна буде окрема домовленість.

— Дякуємо, — сказала Медісон. — Поки що хочемо просто перевірити виконання.

— Чудово. Тоді не поспішатимемо.

Мелані відійшла до техніка, залишивши їх на сцені.

Скарлетт повернулася до Медісон.

— Готова?

Медісон подивилася на неї.

— Ні.

— Я теж.

Вони перезирнулися й одночасно засміялися.

— Тоді почнімо, поки не передумали, — сказала Скарлетт.

Перший прогін виявився не таким, як вони очікували.

Удома їхні голоси звучали близько, майже інтимно. Вони чули найменші зміни інтонації, відчували дихання одна одної й могли підлаштуватися без зайвих рухів.

На сцені все змінилося.

Мікрофони підкреслювали одні звуки й робили менш помітними інші. Клавішні звучали об'ємніше, ніж у квартирі. А паузи між вокальними партіями здавалися довшими.

Медісон почала перший куплет.

Скарлетт мала вступити після короткої музичної фрази, але зробила це трохи раніше.

Їхні голоси наклалися один на одного.

Медісон зупинилася.

— Вибач.

— Ні, це я поспішила, — сказала Скарлетт.

— Давай ще раз.

Вони почали спочатку.

Цього разу Скарлетт вступила вчасно, але Медісон затрималася на ноті довше, ніж планувала. У результаті їхня гармонія розійшлася.

Вони знову зупинилися.

Технік біля пульта підняв великий палець, показуючи, що рівень звуку в порядку.

Це було не питання обладнання.

Вони просто ще не знали, як поводитися з цією піснею в новому просторі.

Скарлетт відійшла від мікрофона.

— Можна хвилину?

— Звісно.

Вона підійшла до краю сцени й сіла на стілець.

Медісон залишилася біля клавішних.

— Щось не так? — запитала вона.

— Не знаю. Удома все звучало природно. А тут я починаю думати про кожен рух, кожну ноту. Наче мені потрібно довести, що я вмію співати.

Медісон повільно кивнула.

— Я теж це відчуваю.

Скарлетт подивилася на неї.

— Ти?

— Так. Я постійно думаю, чи правильно вступаю, чи не перекриваю твій голос, чи не звучить моя партія надто тихо. А потім перестаю чути саму пісню.

Скарлетт опустила погляд на свої руки.

— Можливо, нам потрібно перестати намагатися зробити її ідеальною.

— І що натомість?

— Заспівати її так, як ми співали вдома. Не для людей у залі. Не для організаторів. Просто одна для одної.

Медісон усміхнулася.

— Ти пропонуєш ігнорувати всі професійні вимоги?

— Лише на один прогін.

— Це звучить небезпечно.

— Ти можеш пережити.

Медісон підійшла до неї.

— Добре. Але якщо ми знову переплутаємо вступи, я звинувачу тебе.

— Звичайно. Я прийму цей удар заради мистецтва.

Вони повернулися до мікрофонів.

Цього разу Медісон не дивилася на техніка, а Скарлетт не намагалася контролювати кожен рух.

Вони почали тихо.

Перший куплет пройшов рівно. Коли настав час партії Скарлетт, вона не поспішила. Дочекалася музичної фрази, вдихнула й заспівала.

Медісон почула її голос і дозволила своїй мелодії відповісти, не намагаючись зробити її головнішою.

У приспіві вони зустрілися.

Не ідеально.

Але цього разу не зупинилися через невелику неточність.

Вони продовжили до фіналу, де кожна мала завершити власну мелодію окремою нотою.