79

Зустріч із Кемероном Блейком та Олівією Беннетт призначили на одинадцяту ранку. Вони мали обговорити нову версію пісні «Поки ми не зламалися» й вирішити, чи можливо змінити кілька рядків, не втративши задуму авторів.

Скарлетт хотіла, щоб усе пройшло добре.

Але не настільки сильно, щоб погодитися на слова, у які не вірила.

Вона сиділа за кухонним столом, тримаючи чашку обома руками. На екрані ноутбука був відкритий текст пісні. Поруч лежав її блокнот із власними нотатками.

У початковій версії героїня обіцяла відкласти всі свої мрії, якщо кохана людина цього попросить. Після попередньої розмови автори змінили кілька рядків, однак головна думка залишилася майже незмінною: любов нібито вимагала довести відданість готовністю відмовитися від себе.

Скарлетт не заперечувала, що люди іноді жертвують чимось заради стосунків.

Вона сама колись мало не відмовилася від власних планів, коли Ванесса збиралася переїжджати до Нью-Йорка.

Тоді це здавалося правильним рішенням.

Вона переконувала себе, що кохання означає вміти підлаштуватися, поступитися, потерпіти. Що власні бажання можна відкласти на потім, якщо поруч є людина, яку не хочеш втратити.

Але одного дня Скарлетт зрозуміла, що вже майже не запитує себе, чого хоче.

І справа була не в тому, що Ванесса навмисно змушувала її відмовлятися від життя. Скарлетт сама так вирішувала, бо боялася, що іншого способу зберегти стосунки немає.

Саме тому вона не хотіла співати рядок про відмову від усіх мрій як про найвищий доказ любові.

Телефон завібрував.

Медісон: Ти вже прокинулася чи взагалі не лягала?

Скарлетт: Я спала.

Медісон: Скільки?

Скарлетт: Достатньо.

Медісон: Це не число.

Скарлетт: Ти звучиш як лікар.

Медісон: Я звучатиму як лікар, коли скажу, що тобі потрібно поснідати.

Скарлетт усміхнулася.

Скарлетт: Я п'ю каву.

Медісон: Кава не рахується.

Скарлетт: Ти просто хочеш, щоб я з'їла щось до зустрічі.

Медісон: Так. А ще хочу, щоб ти пам'ятала: тобі не потрібно переконувати їх, що ти хороша співачка, погоджуючись із кожним рядком.

Скарлетт перечитала повідомлення.

Потім подивилася на блокнот.

Скарлетт: Я знаю.

Медісон: Добре. І я тобою пишаюся. Навіть якщо ти вирішиш не брати цю пісню.

Скарлетт відчула тепло в грудях.

Скарлетт: А якщо я візьму її, але вони не змінять текст?

Відповідь прийшла не одразу.

Медісон: Тоді це буде твоє рішення. Я не хочу вирішувати замість тебе, що ти можеш співати.

Скарлетт повільно видихнула.

Вона знала, що Медісон мала рацію.

І все одно іноді хотіла, щоб хтось сказав їй, яке рішення правильне.

Але, мабуть, дорослішання полягало не в тому, щоб завжди знати відповідь.

А в тому, щоб не віддавати іншій людині право обирати за тебе лише тому, що тобі страшно помилитися.

Скарлетт допила каву, з'їла тост і закрила ноутбук.

Час було їхати.

Кемерон уже чекав у переговорній кімнаті, коли Скарлетт приїхала до студії.

Олівія сиділа поруч із ним, переглядаючи текст на планшеті. Алекс Морріс розмовляв із Рейчел біля вікна.

— Скарлетт, привіт, — Олівія першою підвелася й обійняла її. — Рада, що ти прийшла.

— Я теж.

Кемерон кивнув їй.

— Ми перечитали твої зауваження. Дякую, що написала їх конкретно, а не просто сказала, що пісня тобі не підходить.

— Я справді вважаю, що в ній є щось сильне, — відповіла Скарлетт. — І мені подобається мелодія.

— Але не подобається головна думка, — зауважив Кемерон.

— Не зовсім так. Мені подобається думка про те, що людина може боятися втратити кохану. І що іноді цей страх змушує її погоджуватися на те, чого вона насправді не хоче. Я просто не впевнена, що пісня повинна подавати таку згоду як щасливий фінал.

Кемерон відкинувся на спинку стільця.

— Я не вважаю, що героїня щаслива.

— Але вона співає, що відкладе всі свої мрії, якщо її про це попросять.

— Це перебільшення. Поетичний жест.

— Я розумію. Проте слухач не обов'язково сприйматиме його як перебільшення.

Олівія поклала планшет на стіл.

— Саме про це ми й сперечалися, коли отримали твої зауваження. Я думаю, що можна залишити емоційну напругу, але змінити те, що героїня готова зробити заради кохання.

Кемерон повернувся до неї.

— Якщо вона не готова ризикувати всім, то що робить цю історію драматичною?

Скарлетт не відповіла одразу.

Вона розуміла, чого він боявся. Якщо прибрати всі гострі моменти, пісня могла стати надто обережною, передбачуваною, позбавленою конфлікту.

Але конфлікт не обов'язково мав завершуватися самозреченням.

— Можливо, героїня ризикує не своїм майбутнім, а тим, що скаже правду, — запропонувала вона. — Вона може зізнатися, що хоче залишитися, але не готова обіцяти, що відмовиться від усього іншого. І вона не знає, чи прийме кохана таку відповідь.

Кемерон нахилився вперед.

— Тобто замість жертви — невизначеність?

— Так. І страх. Вона може боятися, що чесність коштуватиме їй стосунків. Але все одно не хоче брехати.

Олівія задумливо кивнула.

— Це може бути сильніше. Вона не просто говорить про любов. Вона ризикує показати, ким є насправді.

Кемерон знову подивився на текст.

— Я все ще не впевнений, що це те саме.

— Це не те саме, — відповіла Скарлетт. — Але, можливо, саме тому варто спробувати.

Запала тиша.

Алекс, який досі слухав, нарешті заговорив:

— Я думаю, ми можемо зробити пробну редакцію. Не потрібно зараз вирішувати, чи замінювати весь приспів. Давайте змінимо лише один фрагмент і послухаємо, як він працює з мелодією.