75

Ранок почався з повідомлення, яке Медісон прочитала тричі.

Клер Морган: Доброго ранку! Я отримала ваші коментарі щодо двох міксів. Пропоную сьогодні зустрітися в студії, прослухати обидві версії разом і визначити, чи потрібен нам третій варіант. Джессіка також підтвердила участь. Час — друга година дня.

Медісон лежала на дивані, поклавши ноги на подушку, а Скарлетт сиділа на підлозі біля журнального столика й намагалася знайти загублений навушник.

— Ти дивишся на телефон так, ніби він повідомив тобі про кінець світу, — зауважила Скарлетт.

— Гірше.

— Твій колишній одружується?

— Ні.

— Тоді я не розумію, що може бути гірше.

Медісон підняла очі.

— Сьогодні зустріч із Клер і Джессікою. Обговорюватимемо два мікси.

Скарлетт нарешті знайшла навушник під диваном.

— І що?

— Мені подобається перший. Джессіці, можливо, більше подобається другий.

— Ти ще не знаєш напевно?

— Вона написала, що другий звучить масштабніше. Це може означати що завгодно.

— Наприклад?

— Наприклад, що їй подобається аранжування. Або що вона хоче сильнішого фіналу. Або що вона вважає перший надто стриманим.

Скарлетт підвелася й сіла поруч.

— А що ти хочеш?

Медісон відклала телефон.

— Я хочу, щоб пісня звучала сильніше, але не втрачала сенсу. Щоб героїня не здавалася людиною, яка одного ранку прокинулася й більше нічого не відчуває.

— Тоді скажи це.

— Я скажу.

— Чому ти виглядаєш так, ніби збираєшся захищати дисертацію перед комісією?

Медісон зітхнула.

— Бо я не хочу, щоб Джессіка подумала, ніби я вважаю її пропозиції неправильними.

Скарлетт уважно подивилася на неї.

— Ти можеш не погоджуватися з людиною й не вважати її неправою в усьому.

— Я знаю.

— Справді?

— Скарлетт.

— Що? Я лише перевіряю.

Медісон потягнула її за руку, і Скарлетт опинилася поруч із нею на дивані.

— Ти сьогодні підозріло мудра.

— Я вчора виступала перед людьми. Тепер у мене є досвід.

— Один концерт — і вже експертка з людських стосунків?

— Не один концерт. Три пісні.

Медісон розсміялася й поцілувала її.

Скарлетт відповіла на поцілунок, а потім поклала голову їй на плече.

— Ти маєш право захищати власну ідею, — тихо сказала вона. — Так само, як Джессіка має право захищати свою. Вам не потрібно доводити одна одній, хто краще розуміє пісню. Вам потрібно знайти спосіб, щоб обидві могли впізнати в ній себе.

Медісон помовчала.

— А якщо не знайдемо?

— Тоді доведеться вирішувати, з чим кожна з вас готова погодитися.

Скарлетт підняла голову.

— Я не обіцяю, що це буде легко. Я просто кажу, що незгода не обов’язково означає кінець співпраці.

Медісон усміхнулася.

— Ти говориш про музику чи про нас?

— А ти хочеш, щоб я говорила про музику чи про нас?

— Про музику.

— Тоді про музику.

— Дякую.

— Будь ласка.

Скарлетт поцілувала її в щоку й підвелася.

— А тепер мені потрібно знайти свою чорну сорочку.

— Навіщо?

— Бо сьогодні я йду до Рейчел обговорювати роботу. Я маю виглядати як людина, яка знає, чого хоче.

Медісон подивилася на неї з дивана.

— Ти й так знаєш, чого хочеш.

Скарлетт зупинилася у дверях спальні.

— Так. Але іноді одяг допомагає переконати в цьому інших.

— Тільки не купуй ще одну сорочку.

— Нічого не обіцяю.

— Скарлетт!

Сміх Скарлетт долинув із кімнати ще до того, як вона зачинила двері.

І Медісон уперше за ранок перестала дивитися на телефон.

О другій годині дня Медісон уже сиділа в невеликій студії Клер.

Джессіка прийшла трохи раніше й принесла роздрукований текст із нотатками на полях.

— Я позначила три місця, які хочу обговорити, — сказала вона. — І ще одне, щодо якого я не впевнена.

— Я теж зробила нотатки.

Джессіка поглянула на її аркуш.

— Чотири сторінки?

— Там багато вільного місця.

— Звичайно.

Вони усміхнулися одна одній.

Клер увійшла до студії з ноутбуком і трьома стаканчиками кави.

— Сподіваюся, ви готові провести тут трохи часу.

— Залежить від того, скільки в тебе варіантів, — відповіла Джессіка.

— Сьогодні лише два. Але якщо ви захочете третій, доведеться трохи попрацювати.

Медісон сіла рівніше.

— Ми не проти роботи. Ми просто хочемо зрозуміти, що саме потрібно змінити.

Клер кивнула.

— Добре. Тоді почнімо з першого міксу. Не обговорюємо, не зупиняємо запис. Просто слухаємо.

Вона вимкнула світло над робочим столом і запустила композицію.

Перший варіант починався стримано. У куплетах залишалося достатньо простору для голосу, а ритм поступово наростав.

Коли настав приспів, вокал ставав виразнішим, але не надто гучним.

Медісон знала, чого очікувати, проте все одно відчула задоволення, почувши знайому мелодію в новому звучанні.

Композиція не втратила своєї близькості.

Коли запис закінчився, Клер не поспішала щось говорити.

— Джессіко?

— Мені подобається. Особливо перший куплет і те, як вступає ритм. Але в другому приспіві мені бракує розвитку. Він повторює перший, хоча за історією героїня вже пройшла певний шлях.

Медісон кивнула.

— Я розумію. Але для мене повторення має значення. Вона не перестала відчувати біль після першого приспіву. Вона просто інакше на нього дивиться.

— Я не хочу, щоб вона перестала відчувати, — відповіла Джессіка. — Я хочу, щоб слухач почув, що вона змінилася.

— Можливо, ми можемо показати зміну не через гучність, а через інтонацію.

Клер зробила нотатку.

— Це можна спробувати. Тепер другий варіант.

Наступна версія звучала ширше й енергійніше. У приспіві з’являлися додаткові інструменти, вокал ставав багатшим, а фінал піднімався до виразної кульмінації.

Медісон відчула, як її плечі мимоволі напружилися.

Вона не могла заперечувати, що це звучало професійно.