73

 У суботу Медісон прокинулася від того, що хтось намагався тихо відкрити її холодильник.

Вона не розплющувала очей.

— Якщо ти знову їси мій сир, я хочу, щоб ти знала: я все чую.

На кухні запала тиша.

Потім пролунав голос Скарлетт:

— Це не сир.

— Тоді я не хочу знати, що саме ти там шукаєш.

— Можливо, я шукаю сніданок для своєї коханої.

Медісон розплющила очі.

— У холодильнику?

— Там багато цікавих речей.

— Скарлетт.

— Добре! Я шукаю молоко.

Медісон засміялася й підвелася з ліжка.

Коли вона вийшла на кухню, Скарлетт стояла перед відкритим холодильником у її домашній футболці, з волоссям, зібраним у недбалий пучок.

— Ти могла просто запитати, де молоко.

— Я хотіла зробити тобі каву.

— А чому тоді відкрила морозилку?

Скарлетт повільно зачинила дверцята.

— Я перевіряла обстановку.

Медісон обійняла її зі спини й поцілувала в плече.

— Ти неймовірна.

— Я знаю.

— І сьогодні ти допомагатимеш мені репетирувати.

— Саме тому я прийшла раніше. Мені потрібно було підкріпитися.

— Ти прийшла раніше, бо вчора залишила тут свою зарядку.

— Це теж правда.

Медісон притиснулася щокою до її спини.

— Залишайся сьогодні.

Скарлетт повернула голову.

— Я й так збиралася.

— Чудово. Тоді сніданок за мною.

— А обід?

— Не зловживай.

Скарлетт розвернулася в її обіймах і поцілувала її.

— Уже пізно. Я закохана в тебе й маю апетит.

— Найнебезпечніше поєднання.

Вони ще кілька хвилин стояли посеред кухні, обіймаючись і сміючись, перш ніж Медісон нарешті взялася за каву.

Попереду був день музики.

І цього разу жодна з них не хотіла перетворювати його на іспит.

До другої години дня у вітальні вже стояли клавішні, гітара й два мікрофони.

Медісон пересунула журнальний столик до стіни, Скарлетт звільнила місце біля дивана, а потім обидві кілька хвилин сперечалися, де поставити невелику колонку.

— Якщо вона стоятиме тут, звук буде глухим, — сказала Медісон.

— А якщо там, ми спотикатимемося об кабель.

— Я можу прокласти його вздовж стіни.

— А я можу купити бездротовий мікрофон.

Медісон подивилася на неї.

— Ти пропонуєш купити обладнання заради однієї репетиції?

— Ні. Я пропоную скористатися нагодою й купити його заради всіх майбутніх репетицій.

— Ти навіть не знаєш, чи ми виступатимемо разом.

Скарлетт усміхнулася.

— Я знаю, що ми продовжимо співати разом удома.

Медісон спробувала зберегти серйозний вираз обличчя.

Не вийшло.

— Гаразд. Кабель уздовж стіни.

— Розумне рішення.

— Не змушуй мене передумати.

Скарлетт поцілувала її в щоку й допомогла закріпити кабель.

Коли все було готово, Медісон відкрила файл «Не одна на двох — чорновик 2».

Вони вже знали кожну частину композиції окремо. Переписували рядки, змінювали гармонії, сперечалися про акорди й поверталися до попередніх варіантів.

Але досі жодного разу не виконували її повністю без зупинок.

— Готова? — запитала Медісон.

Скарлетт поправила ремінь гітари.

— Ні.

— Чудово. Я теж.

— Тоді грай.

Медісон поклала пальці на клавіші.

Перші акорди прозвучали тихо.

Почався куплет Скарлетт.

Вона співала про те, як довго намагалася пристосуватися до чужих очікувань, щоб не втратити людину, яку любила. Її голос звучав стримано, майже обережно.

Потім вступила Медісон.

Вона співала про страх бути залишеною, про мовчання замість чесної розмови, про звичку триматися за слова, коли насправді потрібні були дії.

Їхні історії не повторювали одна одну.

Вони ніби дивилися на одну подію з різних боків.

У приспіві голоси зустрілися.

Я не обіцяю не боятись —
Лиш не ховати страх від тебе.

Медісон відчула, як Скарлетт змінила інтонацію на останньому слові.

Вона не намагалася повторити її.

Навпаки, дозволила своїй мелодії піти в інший бік.

І раптом це прозвучало краще, ніж у всіх попередніх спробах.

Скарлетт підхопила гармонію, а потім відступила від неї, залишивши Медісон завершити фразу самостійно.

У фіналі вони заспівали одночасно, але на різних нотах.

Музика не завершилася урочистим акордом.

Останні звуки поступово стихли, залишаючи відчуття, ніби історія продовжується десь за межами пісні.

Медісон прибрала руки з клавіш.

Скарлетт опустила гітару.

Вони мовчали.

Потім Скарлетт повільно сказала:

— Ого.

Медісон засміялася.

— Це твоя професійна оцінка?

— Я ще не знайшла слів.

— Ти щойно заспівала дві строфи про те, як важливо говорити чесно, а тепер не можеш нічого сказати?

Скарлетт показала їй язика.

— Не руйнуй момент.

Медісон усміхнулася, але всередині відчувала те саме.

Композиція не була ідеальною. Деякі переходи потребували роботи, а другий куплет звучав трохи перевантажено.

Проте вперше вони почули не набір окремих фрагментів.

Вони почули пісню.

— Мені подобається, — сказала Скарлетт.

— Мені теж.

— Навіть фінал?

— Особливо фінал.

Скарлетт зняла гітару й поставила її біля дивана.

— Тоді, можливо, варто показати її Клер.

Медісон задумалася.

— Можливо.

— Ти знову починаєш.

— Що саме?

— Шукати всі причини, чому ми ще не готові.

Медісон хотіла заперечити, але зупинилася.

Скарлетт мала рацію лише частково.

Вона справді хвилювалася через чужі оцінки. Але не тому, що вважала композицію недостатньо хорошою.

Вона боялася, що щойно пісня вийде за межі їхнього дому, інші люди почнуть вимагати від неї чогось, чого вона не хотіла давати.

Більше емоцій.

Гучнішого приспіву.

Особистої історії, яку можна буде використати для реклами.

Або просто відповіді на запитання, чи написали вони цю пісню одна для одної.

— Я не боюся, що Клер скаже, ніби пісня погана, — нарешті промовила Медісон.