71

Це саме по собі було дивом.

Зазвичай вона могла проспати ще пів години, якщо поруч було тепло, тихо й ніхто не намагався відібрати в неї ковдру. Але сьогодні думки про благодійний концерт не давали їй спокою.

Вона обережно вибралася з-під ковдри, знайшла на підлозі футболку Медісон і натягнула її на себе.

Футболка виявилася надто великою, рукави майже закривали долоні.

Скарлетт подивилася на себе в дзеркало.

— Чудово. Тепер я ще й краду чужий одяг.

— Ти не крадеш, — пролунав сонний голос із ліжка. — Ти просто привласнюєш.

Скарлетт обернулася.

Медісон лежала на боці, підперши голову рукою, і дивилася на неї з ледь помітною усмішкою.

— Ти мала спати.

— Я спала, поки ти не почала розмовляти з моєю футболкою.

— Вона потребувала підтримки.

— Сподіваюся, ти не розповіла їй нічого особистого.

Скарлетт підійшла до ліжка й нахилилася над нею.

— А якщо розповіла?

— Тоді мені доведеться провести з нею серйозну розмову.

— Ти ревнуєш мене до футболки?

— Вона проводить із тобою більше часу, ніж я.

Скарлетт розсміялася й поцілувала її.

Медісон обхопила її за талію, не дозволяючи відразу випростатися.

— Куди зібралася?

— Потрібно написати Наталі.

— Прямо зараз?

— Якщо я відкладу це ще на день, то почну складати список причин, чому не варто виступати.

Медісон відпустила її.

— Тоді пиши.

Скарлетт затрималася біля ліжка.

— Ти не хочеш сказати, що я повинна обов’язково вийти на сцену?

— Ні. Я хочу, щоб ти вийшла на сцену, якщо сама цього хочеш.

Скарлетт дивилася на неї кілька секунд, а потім кивнула.

— Саме тому я тебе люблю.

— Через мою виняткову мудрість?

— Через твою футболку.

— Я знала, що справа в ній.

Скарлетт знову поцілувала її й пішла на кухню.

Цього разу вона не відкривала блокнот і не перечитувала пісню. Просто сіла за стіл, узяла телефон і написала Наталі.

Вона підтверджувала, що хоче виконати «Не проси дозволу» на концерті. Водночас просила залишити можливість змінити порядок композицій після фінальної репетиції, коли зможе оцінити, як пісні звучать одна за одною.

Відповідь надійшла за кілька хвилин.

Наталі: Чудово. Запишу її до попереднього списку. Порядок зможемо узгодити після репетиції. Дякую, що повідомила заздалегідь.

Скарлетт прочитала повідомлення й відчула, як напруга трохи відступає.

Вона не пообіцяла собі, що не злякається.

Вона просто зробила вибір.

І цього ранку цього було достатньо.

Медісон уже сиділа за столом із ноутбуком, коли Скарлетт повернулася до кімнати.

— Я підтвердила участь, — сказала вона.

— Як почуваєшся?

Скарлетт задумалася.

— Ніби щойно підписала угоду з власною тривогою.

— І які там умови?

— Вона обіцяє не зникати, а я обіцяю не дозволяти їй вирішувати все за мене.

Медісон усміхнулася.

— Звучить як довгострокова співпраця.

— На жаль, без можливості розірвання договору.

— Тоді хоча б вимагай нормальної компенсації.

Скарлетт обійшла стіл і сіла їй на коліна.

— Я вже отримую компенсацію.

— І яку?

— Ось цю.

Вона поцілувала Медісон.

Та відповіла на поцілунок, а потім обережно торкнулася її щоки.

— Ти сьогодні особливо ніжна.

— Я завжди ніжна.

— Ти вчора назвала мене музичною катастрофою.

— Це було професійне зауваження.

— А минулого тижня сказала, що я граю на клавішних так, ніби намагаюся допитати їх.

Скарлетт засміялася.

— І я досі вважаю, що це було точне спостереження.

Медісон похитала головою, але усмішка не зникла з її обличчя.

— Іди сюди.

Скарлетт нахилилася до неї ще раз.

Вони цілувалися, поки телефон Медісон не завібрував на столі.

Вона неохоче відірвалася від Скарлетт і глянула на екран.

Повідомлення від Джессіки.

«Я отримала деталі зустрічі. Можемо поговорити сьогодні ввечері? Є кілька пунктів, які хочу обговорити до того, як ми відповімо».

Медісон випросталася.

— Це щодо збірки.

Скарлетт одразу звільнила їй місце.

— Відповідай.

— Ти не образишся, якщо я сьогодні ввечері працюватиму?

Скарлетт здивовано подивилася на неї.

— Медісон, я щойно сіла тобі на коліна й заважала працювати. Думаю, я маю моральне право дозволити тобі зайнятися справами.

— Я просто запитала.

— А я просто відповіла.

Скарлетт поцілувала її в чоло й підвелася.

— Увечері розкажеш, як усе пройшло. А зараз я піду додому, заберу свої речі й спробую не забути, що в мене є власне життя.

— Твоє життя лежить у мене в шафі.

— Саме тому мені доведеться повернутися.

Вона підморгнула й вийшла.

Медісон подивилася їй услід, а потім повернулася до повідомлення Джессіки.

День щойно почався.

І вже вимагав від неї кількох рішень.

Удень Медісон зустрілася з Джессікою у невеликій кав’ярні неподалік університету.

Вони обрали столик біля вікна, замовили напої й відкрили лист від координатора незалежної збірки.

— Отже, вони хочуть послухати оновлену версію, — сказала Джессіка, переглядаючи документ. — І поговорити про можливі зміни в аранжуванні.

— Так. Це логічно. Якщо вони збирають кілька пісень в одному проєкті, їм потрібно розуміти, як усе звучатиме разом.

Джессіка кивнула.

— Мене турбує інший пункт.

Вона повернула ноутбук до Медісон.

У листі йшлося про можливість підготувати альтернативний мікс композиції для оцінювання в межах концепції збірки. Це могло передбачати зміни в інструментальному супроводі, тривалості й розподілі вокальних партій.

— Тут нічого незвичайного, — сказала Медісон. — Але нам потрібно уточнити, чи це лише робоча версія, чи вони планують використовувати її деінде.

— Саме так. Я не проти експериментів. Але не хочу, щоб ми погодилися на один варіант, а потім дізналися, що інший уже розіслали партнерам.