66

Не тому, що була в чудовому настрої. І не тому, що раптом вирішила перетворити звичайний понеділок на музичний кліп.

Вона просто не могла викинути з голови нову мелодію.

— Я більше не прошу дозволу бути собою…

Вона замовкла, прислухалася до власного голосу й повторила останні слова.

Мелодія ще не була завершеною. У приспіві залишалося кілька місць, де вона не могла вирішити, чи потрібно піднімати голос, чи, навпаки, співати майже пошепки.

Скарлетт витерла руки рушником і повернулася до кімнати.

Медісон лежала на ліжку, загорнувшись у ковдру, і дивилася на неї з удаваною серйозністю.

— Я маю сказати, що ти чудово співаєш.

Скарлетт зупинилася.

— Ти підслуховувала?

— Я була заручницею обставин. Ти захопила ванну, дзеркало й усю акустику квартири.

— Могла б заткнути вуха.

— І пропустити приватний концерт? Ніколи.

Скарлетт кинула в неї рушник.

Медісон спіймала його й засміялася.

— Ти сьогодні знову їдеш до студії?

— Так. Другий день авторської сесії. Ми маємо допрацювати демоверсію.

— Ти хвилюєшся?

— Трохи.

— Наскільки?

Медісон підняла руку й показала відстань між великим і вказівним пальцями.

— Ось настільки.

Скарлетт подивилася на її пальці.

— Ти залишила між ними сантиметрів десять.

— Я дуже точна в емоційних вимірюваннях.

Скарлетт сіла поруч і забрала в неї ковдру.

— А якщо сьогодні тобі запропонують щось несподіване?

— Я запитаю, чи можна подумати.

— Навіть якщо пропозиція буде чудовою?

— Особливо якщо вона буде чудовою.

Скарлетт кивнула.

— Хороша відповідь.

— А ти?

— Що я?

— Ти сьогодні репетируватимеш нову пісню?

Скарлетт подивилася на блокнот, який лежав на тумбочці.

— Так.

— Для концерту?

— Можливо.

Медісон не стала перепитувати.

Скарлетт сама повернулася до неї.

— Я хочу її виконати. Але поки що не знаю, чи хочу, щоб її почули інші.

— Це дві різні речі, — тихо сказала Медісон.

— Знаю.

— Тоді не поспішай перетворювати бажання співати на обов’язок ділитися.

Скарлетт усміхнулася.

— Ти завжди вмієш сказати щось розумне саме тоді, коли я хочу сперечатися.

— Це мій прихований талант.

— Я думала, твій прихований талант — залишати чашки з кавою в найбільш несподіваних місцях.

— Не знецінюй мистецтво.

Скарлетт нахилилася й поцілувала її.

— Іди вже, композиторко.

— Спочатку ще один поцілунок.

— Ти торгуєшся?

— Я вчуся домовлятися.

Скарлетт усміхнулася й поцілувала її знову.

Другий день авторської сесії виявився складнішим за перший.

У студії було більше людей, ніж учора. Клер запросила кількох продюсерів послухати робочі записи й дати учасникам зворотний зв’язок.

Медісон одразу відчула, як повертається її тривожність.

Учора вони працювали втрьох. Сьогодні їхню музику мали слухати незнайомці, які могли побачити в ній зовсім не те, що бачили автори.

Вівіан уже сиділа біля ноутбука, переглядаючи текст.

— Ти запізнилася на три хвилини, — сказала вона.

Медісон поставила сумку на підлогу.

— Доброго ранку і тобі.

— Я просто фіксую факти.

— А я фіксую, що ти надто рано почала поводитися так, ніби ми вже працюємо над альбомом.

Вівіан посміхнулася.

— Хіба це погано?

— Залежить від того, скільки кави ти випила.

Майлз, який налаштовував гітару, підняв руку.

— Я пропоную правило: перш ніж починати суперечку, кожен має випити хоча б пів чашки кави.

— Тоді ти сьогодні програєш усі суперечки, — сказала Вівіан. — Ти досі не допив свою.

Вони повернулися до композиції.

За ніч Медісон подумала про слова Вівіан. Вона не хотіла відмовлятися від ніжності в мелодії, але погоджувалася, що деякі рядки звучали надто красиво для героїні, яка ще не могла чесно визнати власний біль.

Вони трохи змінили ритм куплету, залишивши приспів майже незмінним.

Майлз додав тихий гітарний перебір.

Вівіан запропонувала прибрати один рядок.

Медісон заперечила.

Вони сперечалися майже п'ятнадцять хвилин, а потім зрозуміли, що цей рядок не потрібно ані залишати, ані викидати. Його слід було перенести в інше місце.

— Ненавиджу, коли ти маєш рацію, — сказала Вівіан.

— Ти сказала це двічі за два дні.

— Не звикай.

Медісон засміялася.

Коли вони завершили новий варіант, Клер попросила всіх зібратися в основній кімнаті.

— Послухаємо кілька демоверсій, — сказала вона. — Пам’ятайте: сьогодні ми не визначаємо переможців. Нам важливо зрозуміти, як ви працюєте з ідеями й що можете винести з обговорення.

Першими виступили Зої та її партнерка. Їхня композиція була побудована на електронному ритмі й уривчастих вокальних фразах.

Потім заграла інша група.

Коли настала черга Медісон, Вівіан і Майлза, Медісон відчула, як долоні стають вологими.

Вона сіла біля клавішних.

Майлз узяв гітару.

Вівіан відкрила текст.

Перші акорди прозвучали тихо.

Їхня пісня розповідала про жінку, яка стояла перед відчиненими дверима. Вона ще любила людину, що залишилася позаду, але вперше дозволяла собі подумати, що любов не зобов’язує повертатися.

У приспіві голос Медісон піднімався, але не досягав звичного драматичного піку. Він залишався стриманим, ніби героїня ще не була готова сказати все вголос.

Коли запис закінчився, у кімнаті запанувала коротка тиша.

Потім заговорив один із продюсерів.

— Мені подобається, що ви не дали історії простого фіналу. Але я хотів би почути сильніший емоційний момент у приспіві.

Медісон кивнула.

— Що саме ви маєте на увазі?

— Можливо, підняти мелодію вище. Дати голосу більше простору. Зробити так, щоб слухач відчув: ось тут героїня нарешті відпускає минуле.

Вівіан одразу відповіла:

— Але вона його ще не відпустила.