60

Вона не розплющила очей одразу. Після фестивалю тіло вимагало ще кількох годин сну, а голова вперто намагалася переконати її, що сьогодні можна нічого не робити.

Телефон знову завібрував.

— Якщо це хтось хоче запросити мене на ще одну сцену, я переїжджаю в ліс, — пробурмотіла Скарлетт.

— Тільки візьми мене із собою, — сонно відповіла Медісон.

Скарлетт повернула голову.

Медісон лежала поруч, накрившись ковдрою до підборіддя. Її волосся розсипалося по подушці, а очі були заплющені.

— Ти ще спиш?

— Я намагаюся.

— Тоді не розмовляй.

— Це ти заговорила першою.

Скарлетт усміхнулася й потягнулася до телефона.

На екрані було кілька повідомлень від незнайомих людей, два сповіщення з університетського музичного чату й повідомлення від Наталі.

Наталі: Скарлетт, вітаю з учорашнім виступом! Організатори дуже задоволені. Коли матимеш час, напиши мені. Є ще одна пропозиція, але я спочатку надішлю всі подробиці.

Скарлетт повільно сіла в ліжку.

— О ні.

Медісон розплющила одне око.

— Що сталося?

— Мене знову хочуть кудись запросити.

— Це ж добре.

— Ти говориш так, наче не знаєш, що відбувається, коли я погоджуюся на щось.

— Ти починаєш складати список.

— У мене є список, який ти не маєш права критикувати.

— Двадцять сім пунктів?

— Двадцять дев’ять. Я додала запасну футболку й знеболювальне.

Медісон засміялася й сіла поруч.

— Тоді спочатку поснідаємо. А потім ти прочитаєш повідомлення.

— А якщо там щось термінове?

— Якщо людина не може почекати, поки ти поснідаєш, це вже її проблема.

Скарлетт подивилася на неї з удаваним обуренням.

— Ти жахливо впливаєш на мою дисципліну.

— Я намагаюся врятувати тебе від самої себе.

— Ось тепер це прозвучало небезпечно.

Медісон одразу перестала усміхатися так широко.

— Ти права. Невдале формулювання.

Скарлетт торкнулася її руки.

— Гей. Я жартую.

— Я знаю. Але я не хочу, щоб ти думала, ніби я збираюся вирішувати за тебе, що тобі потрібно.

Скарлетт пом’якшала.

— Не думаю. Я знаю, що ти не така.

Вона нахилилася й поцілувала Медісон у губи.

— А тепер ходімо снідати, перш ніж я почну складати список продуктів.

— Скільки пунктів?

— Не провокуй мене, Рід.

За сніданком Скарлетт нарешті відкрила повідомлення від Наталі.

Пропозиція стосувалася невеликого благодійного концерту, який планували провести за кілька тижнів. Організатори хотіли зібрати молодих незалежних виконавців, а частину коштів спрямувати на безкоштовні музичні заняття для підлітків.

Наталі не обіцяла Скарлетт конкретного місця в програмі. Вона лише повідомила, що організатори зацікавилися її виступом і хотіли б обговорити можливу участь.

Скарлетт дочитала повідомлення й поклала телефон на стіл.

— Ну? — запитала Медісон.

— Можливий благодійний концерт.

— Тобі цікаво?

Скарлетт не відповіла відразу.

Вона згадала вчорашню сцену, світло прожекторів і людей, які слухали її пісні. Згадала, як після останнього акорду відчула полегшення, але не порожнечу.

Їй хотілося виступати знову.

Проте вона не хотіла погоджуватися лише тому, що боялася втратити шанс.

— Так, — нарешті сказала вона. — Мені цікаво. Але я хочу спочатку дізнатися подробиці.

Медісон кивнула.

— Тоді запитай.

— Ти навіть не скажеш, що я маю негайно погоджуватися, поки мене не запросили ще кудись?

— Ні.

— А якщо я почну сумніватися?

— Ти маєш право сумніватися.

Скарлетт примружилася.

— Ти сьогодні підозріло мудра.

— Я просто хочу кави.

Скарлетт засміялася й почала друкувати відповідь.

Вона подякувала Наталі за пропозицію та попросила надіслати інформацію про дату, тривалість виступу, оплату або компенсацію витрат, запис і використання матеріалів.

Ніяких обіцянок.

Ніякої поспішності.

Коли вона відправила повідомлення, то відчула задоволення від власного рішення.

— Готово, — сказала вона.

Медісон підняла чашку.

— За розумні рішення після сніданку.

— За можливість приймати їх до обіду.

Вони торкнулися чашками.

А потім Скарлетт раптом нахилилася через стіл і поцілувала Медісон.

— За тебе, — тихо додала вона.

Медісон усміхнулася.

— Оце вже значно краще.

Пізніше того дня Скарлетт отримала ще одне повідомлення.

Цього разу від дівчини на ім’я Емма, яка була серед слухачів на фестивалі.

Емма: Привіт. Сподіваюся, ти не проти, що я пишу. Учора я почула твою пісню «Поки я вчуся». Я зараз проходжу через складний період і постійно думаю, що всі навколо вже знають, ким хочуть стати, а я досі не маю жодного уявлення. Твоя пісня змусила мене відчути, що зі мною не обов’язково щось не так. Хотіла подякувати.

Скарлетт прочитала повідомлення двічі.

Вона звикла думати про пісні як про щось дуже особисте. Вони народжувалися з її сумнівів, страхів і тих моментів, про які вона не завжди могла говорити вголос.

Але вона ніколи не могла знати, куди вони потраплять після того, як перестануть належати лише їй.

Вона почала писати відповідь.

Зупинилася.

Стерла кілька слів.

Потім набрала простіше.

Скарлетт: Дякую, що написала мені. Я дуже рада, що пісня тебе підтримала. Я теж не завжди знаю, куди рухаюся, і досі вчуся не вимагати від себе всіх відповідей одразу. Сподіваюся, ти дозволиш собі трохи часу. Ти не зобов’язана мати готовий план на все життя.

Вона відправила повідомлення й відклала телефон.

За кілька хвилин прийшла відповідь.

Емма: Мені стало трохи легше. Дякую, що відповіла.

Скарлетт перечитала її й тихо видихнула.

— Що там? — запитала Медісон із дивана.

Скарлетт підійшла до неї й сіла поруч.

— Одна дівчина написала, що моя пісня допомогла їй.