59

Вона сиділа в університетській кав’ярні, тримаючи в одній руці сендвіч, а в іншій — телефон. На екрані було відкрите повідомлення від Наталі Рід з остаточним розкладом виступів.

Скарлетт перечитала його один раз.

Потім другий.

Потім відкрила вкладення, сподіваючись, що там знайдеться пояснення, чому її ім’я стояло в програмі перед виступом гурту, який збирав повні зали на своїх концертах.

Ні, помилки не було.

Її виступ починався о шостій вечора. Перед нею виступав молодий гурт із власною аудиторією, а після неї — співачка, чиї композиції вже звучали на кількох незалежних радіостанціях.

Скарлетт повільно поклала сендвіч на тарілку.

— Ні.

Навпроти сиділа її однокурсниця, яка саме розповідала про майбутній іспит.

— Що ні?

— Нічого.

— Ти сказала «ні» так, ніби тобі запропонували вийти заміж за незнайомця.

Скарлетт повернула до неї телефон.

Дівчина прочитала розклад і підняла брови.

— Ого. Ти виступатимеш перед серйозною аудиторією.

— Дякую. Саме цього мені не вистачало для повного щастя.

— Скарлетт, це чудово!

— Так, я знаю.

— Ти не виглядаєш щасливою.

Скарлетт подивилася на екран.

— Я просто намагаюся зрозуміти, чому організатори вирішили, що мені потрібен такий стрес.

Однокурсниця засміялася.

— Можливо, тому що ти добре співаєш?

— Це дуже підозріле пояснення.

Вони ще трохи поговорили, після чого Скарлетт зібрала речі й вийшла з кав’ярні.

Надворі було сонячно. Студенти сиділи на траві, хтось грав на гітарі, неподалік сміялася компанія дівчат.

Звичайний день.

А Скарлетт почувалася так, ніби її життя щойно перемістилося на кілька кроків уперед без попередження.

Вона дістала телефон і відкрила лист Наталі.

Організатори не змінили тривалість виступу, не додали нових вимог і не просили її співати більше пісень. Усе залишалося відповідно до погоджених умов.

Просто аудиторія була більшою, ніж вона уявляла.

Скарлетт набрала повідомлення.

Скарлетт: Я щойно побачила остаточний розклад.

Наталі відповіла майже відразу.

Наталі: Так! Ти виступатимеш о шостій. Як тобі?

Скарлетт замислилася.

Скарлетт: Я намагаюся вирішити, чи маю право трохи панікувати.

Наталі: Маєш. Але не дозволяй паніці вибрати замість тебе, чи хочеш ти там бути.

Скарлетт прочитала відповідь і всміхнулася.

Скарлетт: Ти й Медісон таємно змовилися говорити мені розумні речі?

Наталі: Ні. Просто ми всі хочемо, щоб ти перестала сумніватися в кожному власному рішенні.

Скарлетт не відповіла.

Вона сховала телефон і продовжила йти.

Наталі мала рацію.

Скарлетт хотіла цього виступу. Хотіла великої сцени, нових слухачів і можливості співати власні пісні.

Вона не мусила почуватися безстрашною, щоб мати право вийти на сцену.

Їй потрібно було лише не дозволити страху переконати її, що вона тут випадково.

У студії Клер Морган пахло кавою, деревом і трохи перегрітим обладнанням.

Медісон сиділа за столом, а Джессіка переглядала останню версію договору.

— Цього разу формулювання значно чіткіші, — сказала Джессіка.

— Так, — погодилася Медісон. — Особливо щодо рекламних фрагментів.

Вони вже отримали оновлену угоду від Деніела. У ній було визначено порядок погодження коротких фрагментів запису, строк відповіді та обмеження на редагування, яке могло б спотворити зміст пісні.

Окремо зазначалося, що ліцензія стосуватиметься конкретного запису, а не автоматичного передавання авторських прав на композицію.

Проте вони все одно перевіряли кожен пункт.

— Я хочу ще раз пройтися по авторських частках, — сказала Джессіка. — Не тому, що сумніваюся в наших домовленостях. Просто хочу, щоб фінальний документ точно відображав те, що ми створили разом.

— Я згодна.

Медісон відкрила файл із нотатками.

Вони разом перевірили авторські кредити, дані запису й умови використання. Клер слухала їх, час від часу уточнюючи деталі.

Коли вони закінчили, Джессіка відкинулася на спинку стільця.

— Мені здається, ми вперше за довгий час обговорюємо пісню, а не сперечаємося про неї.

— Не хвилюйся, — сказала Медісон. — У нас ще є час усе зіпсувати.

Джессіка розсміялася.

— Я знала, що ти повернешся до свого звичного характеру.

Клер закрила ноутбук.

— Якщо ви обидві погоджуєтеся з остаточними умовами, можете переходити до підписання. Після цього команда зможе завершити розгляд композиції для збірки.

Медісон ще раз прочитала документ.

Вона пам’ятала, як на початку цього процесу боялася навіть показати свою музику людям, які могли щось із нею зробити.

Тепер вона не стала менш обережною.

Вона просто навчилася відрізняти обережність від страху, який змушував її відмовлятися від усього ще до того, як вона дізнавалася подробиці.

— Я готова, — сказала Медісон.

Джессіка кивнула.

— Я теж.

Вони підписали узгоджені документи й отримали підтвердження.

Це ще не означало, що пісню точно включать до збірки. Остаточне рішення щодо релізу залишалося за командою, і жодна з них не отримала обіцянки, що композиція обов’язково вийде.

Але їхня робота тепер мала чітко визначені умови використання.

Медісон відчула полегшення.

Клер подивилася на неї.

— Тепер, коли цей етап завершено, я хотіла б поговорити про майбутнє.

Медісон насторожилася.

— Це звучить як початок ще одного договору.

— Не сьогодні, — усміхнулася Клер. — Я хочу запропонувати вам подумати про наступний творчий крок. У вас із Джессікою добре виходить спільна робота. Можливо, варто розглянути ще одну композицію.

Джессіка зацікавлено нахилилася вперед.

— Уже є конкретна ідея?

— Поки ні. Я не хочу вигадувати проєкт лише заради того, щоб ви постійно були зайняті. Але якщо у вас виникне тема, яку обом захочеться дослідити, ми можемо обговорити можливості.