58

Вона стояла біля огорожі з бейджем учасниці на шиї й намагалася не дивитися вгору.

Це було складно.

Сцена виявилася значно більшою, ніж вона уявляла. Чорна конструкція здіймалася над майданчиком, за нею висіли величезні екрани, а попереду простягалася територія, де ввечері мали зібратися сотні людей.

Сотні.

Скарлетт повільно видихнула.

— Гаразд, — прошепотіла вона собі. — Це просто сцена. Велика сцена. На якій виступатимуть люди. Перед іншими людьми. Які дивитимуться на мене.

— Ти зараз намагаєшся переконати себе чи налякати ще сильніше?

Скарлетт обернулася.

Наталі Рід стояла поруч із двома паперовими стаканчиками кави.

— І те, й інше, — відповіла Скарлетт.

Наталі простягнула їй один стаканчик.

— Ласкаво просимо на фестиваль.

— Дякую. Я вже шкодую, що погодилася.

— Чудово. Це означає, що ти жива людина, а не рекламний плакат із написом «Мрії здійснюються».

Скарлетт розсміялася.

— Ти завжди така оптимістична?

— Ні. Просто я працюю з музикантами. Якщо не навчишся жартувати, почнеш плакати через кожну зламану стійку для мікрофона.

Скарлетт зробила ковток кави й знову подивилася на сцену.

— Я думала, що коли нарешті сюди потраплю, то почуватимуся впевненіше.

— А що відчуваєш зараз?

— Наче всі інші знають щось, чого не знаю я.

Наталі не відповіла відразу.

— Можливо, деякі з них уже виступали на таких сценах. Але це не означає, що вони знають, як бути тобою.

Скарлетт повернула голову.

— Ти іноді кажеш дуже правильні речі.

— Не розповідай нікому. Я намагаюся підтримувати репутацію людини, яка лише розсилає електронні листи.

Скарлетт усміхнулася.

Наталі провела її до сцени, показала місце для звукової перевірки, кімнату для учасників і стіл, де можна було отримати остаточний розклад.

Усе було організовано професійно. Їй виділили двадцять хвилин, як і домовлялися, а використання записів обмежили умовами, які вона погодила письмово.

Ніяких несподіваних вимог.

Ніяких спроб переконати її, що вона повинна погодитися на додаткову зйомку заради «гарної можливості».

Від цього Скарлетт стало трохи легше.

Вона могла зосередитися на музиці.

Принаймні до моменту, коли технічний працівник запитав:

— Ти виступаєш сама?

— Так.

— Три пісні?

— Так.

— Добре. Тоді після звукової перевірки матимеш час пройтися сценою й перевірити монітори. Не хвилюйся, ми все налаштуємо.

Скарлетт кивнула.

Коли працівник відійшов, вона дістала телефон.

Скарлетт: Я побачила сцену.

Відповідь Медісон прийшла майже відразу.

Медісон: І?

Скарлетт сфотографувала величезну сцену й надіслала їй.

Скарлетт: Мені здається, що я випадково записалася виступати на відкритті Олімпіади.

Медісон: Якщо що, я можу написати тобі пісню для церемонії закриття.

Скарлетт: Ти не допомагаєш.

Медісон: Я допомагаю тобі зберігати почуття гумору.

Скарлетт: Я хочу, щоб ти була тут.

Цього разу Медісон не жартувала.

Медісон: Я знаю. Мені шкода, що сьогодні не можу приїхати. У мене зустріч із Клер і Джессікою щодо запису. Але я приїду на сам виступ, якщо не змінять розклад.

Скарлетт перечитала повідомлення.

Скарлетт: Не кидай роботу заради мене.

Медісон: Я й не збираюся. Але й удавати, що мені байдуже до твого виступу, теж не буду.

Скарлетт усміхнулася.

Скарлетт: Добре. Тоді я намагатимуся не впасти зі сцени до твого приїзду.

Медісон: Це було б дуже романтично.

Скарлетт сховала телефон.

Вона ще раз подивилася на сцену, а потім нарешті зробила кілька кроків уперед.

Вийшла на неї.

Порожній майданчик здавався величезним. Звідси люди були б маленькими фігурами, а голос мав долати відстань, якої вона раніше ніколи не відчувала.

Скарлетт підійшла до мікрофона.

— Раз, два, три.

Її голос пролунав із колонок.

Вона здригнулася від несподіванки, а потім засміялася.

— Чудово, — пробурмотіла вона. — Тепер я знаю, як звучить мій голос, коли він лякає мене самого.

Технічний працівник усміхнувся.

— Звикнеш.

Скарлетт не була впевнена, що це станеться.

Але вона залишилася на сцені.

І цього разу не втекла.

Медісон сиділа в студії навпроти Клер Морган і читала документ, який Деніел надіслав напередодні ввечері.

Джессіка сиділа поруч, підкреслюючи окремі пункти у власному примірнику.

На столі лежали дві чашки кави, роздруківка тексту пісні та аркуш із фінальними авторськими кредитами.

— Загалом документ відповідає тому, про що ми говорили, — сказала Клер. — Але я хочу, щоб ви обидві спокійно прочитали його до кінця. Якщо щось незрозуміло, краще запитати зараз.

Медісон перегорнула сторінку.

Пункт про використання запису був сформульований чіткіше, ніж у попередній версії. Визначалися способи використання, строк ліцензії та територія поширення. Авторські права на саму композицію залишалися за авторами відповідно до погоджених часток, а використання конкретного запису мало регулюватися окремою ліцензією.

Проте один пункт привернув її увагу.

Якщо композицію виберуть для збірки, команда хотіла зберегти можливість створити рекламні фрагменти запису для просування релізу.

Медісон прочитала формулювання ще раз.

— Я хочу уточнити дещо, — сказала вона.

Деніел, який приєднався до зустрічі дистанційно, підняв очі від екрана.

— Звичайно.

— Тут сказано, що короткі фрагменти можуть використовуватися для реклами збірки. Чи зможемо ми погодити конкретні фрагменти перед публікацією?