55

Скарлетт завжди вважала, що найважче співати пісню, яка нагадує про людину, котру ти втратила.

Виявилося, що ще важче співати пісню, яка розповідає про життя, якого ти ніколи не хотіла.

Особливо коли мелодія тобі подобається.

Особливо коли люди, які її написали, щиро вірять у власні слова.

І особливо коли ти розумієш, що ця зустріч може стати початком чогось важливого.

— Ти прийшла раніше, — зауважила Рейчел, зустрівши Скарлетт біля входу до студії.

— Я вирішила, що краще десять хвилин чекати, ніж десять хвилин вибачатися.

— Розумно.

— Не звикай. Я не завжди така відповідальна.

Рейчел засміялася й провела її до кімнати для прослуховувань.

Цього разу там чекали троє людей. Алекс сидів біля клавішних, а двоє інших представилися як автори композиції — Кемерон Блейк і Олівія Беннетт.

Кемерон був високим, із коротким темним волоссям і спокійним обличчям. Олівія мала каштанове волосся, зібране в недбалий пучок, і уважний погляд людини, яка звикла помічати навіть найменші зміни в чужому голосі.

— Рада знайомству, — сказала Скарлетт.

— Ми теж раді, — відповіла Олівія. — Алекс багато розповідав про твої виступи.

— Сподіваюся, нічого компрометувального.

— Поки що ні, — усміхнувся Алекс.

Скарлетт сіла навпроти них.

На столі лежав текст пісні, а поруч — аркуш із нотними позначками.

— Ми хотіли б почути твою інтерпретацію оригінальної версії, — пояснив Кемерон. — Не для того, щоб перевірити, чи можеш ти співати за нотами. Ми хочемо зрозуміти, що ти почуєш у цій історії.

— А якщо я почую щось інше, ніж ви?

— Саме тому ми запросили тебе, — відповіла Олівія.

Скарлетт кивнула.

Це була хороша відповідь.

Але вона ще не означала, що всі вони однаково розуміли свободу творчості.

Алекс сів за клавішні.

— Готова?

— Так.

Перші акорди прозвучали тихо, майже ніжно.

Скарлетт заплющила очі й почала співати.

Пісня розповідала про жінку, яка закохалася настільки сильно, що була готова відмовитися від своїх планів, друзів і мрій заради коханої. У приспіві вона обіцяла залишитися поруч, навіть якщо це означало забути про власне майбутнє.

У тексті не було погроз.

Не було жорстокості.

Лише романтична обіцянка, яка на перший погляд здавалася красивою.

І саме це непокоїло Скарлетт найбільше.

Вона заспівала перший куплет м’яко, майже довірливо. У приспіві її голос став сильнішим, але не переможним. Вона не намагалася зробити героїню слабкою чи нерозумною.

Вона співала так, ніби ця жінка справді кохала.

Так сильно, що боялася втратити.

Так сильно, що готова була переконати себе: якщо вона відмовиться від усього іншого, її кохана ніколи не піде.

На останньому рядку Скарлетт ледь помітно змінила інтонацію.

Не текст.

Лише голос.

Замість тріумфу в ньому прозвучав сумнів.

Ніби героїня сама почула власну обіцянку й уперше запитала себе, чи справді хоче її виконати.

Коли музика стихла, ніхто не заговорив одразу.

Скарлетт розплющила очі.

— Я змінила інтонацію в кінці, — сказала вона. — Якщо це проблема, я можу пояснити чому.

— Це не проблема, — відповіла Олівія.

Кемерон схрестив руки на грудях.

— Ти зробила героїню невпевненою.

— Я зробила її людиною, — спокійно сказала Скарлетт.

Він підняв брови.

— Хіба ми не про любов?

— Саме про неї. Але мені здається, що в оригінальному тексті любов стає доказом того, скільки людина готова втратити. А я не впевнена, що це єдиний спосіб показати глибину почуттів.

Олівія нахилилася вперед.

— Розкажи докладніше.

Скарлетт поглянула на текст.

— Я чую цю героїню так: вона справді хоче залишитися зі своєю коханою. Вона не сумнівається в почуттях. Але вона боїться, що якщо не пожертвує власними мріями, то її не оберуть. І тому намагається довести, що її любов достатньо сильна.

— Але вона сама вирішує піти на цю жертву, — заперечив Кемерон.

— Так. І я не хочу забирати в неї право на таке рішення. Я лише хочу, щоб пісня не подавала його як єдиний доказ справжнього кохання.

Кемерон відкинувся на спинку крісла.

— І що ти пропонуєш?

Скарлетт відчула, як усередині зростає напруга.

Ось воно.

Момент, коли потрібно було пояснити, що вона не прийшла знищити чужу роботу.

Вона прийшла знайти місце для власного голосу.

— Я б хотіла, щоб героїня не обіцяла відмовитися від усього. Нехай вона скаже, що готова пройти складний шлях разом із коханою. Що вони можуть змінити плани, знайти компроміс, пережити відстань. Але вона не повинна обіцяти зникнути як особистість.

— Тоді це буде інша пісня, — сказав Кемерон.

У кімнаті запала тиша.

Скарлетт відчула знайоме бажання негайно виправдатися.

Пояснити, що вона не мала на увазі нічого поганого. Що поважає авторів. Що їй справді подобається мелодія.

Але вона не зробила цього.

— Можливо, — відповіла вона. — Тоді нам потрібно зрозуміти, чи можемо ми написати її разом.

Олівія перевела погляд із Кемерона на Скарлетт.

— Я хочу спробувати один варіант.

Вона взяла олівець і перегорнула аркуш.

— Що, якщо ми не змінюватимемо куплети? Нехай героїня справді думає, що повинна все залишити. Але в приспіві вона вперше ставить запитання. Не про те, чи достатньо сильно кохає, а про те, чи можуть вони знайти спосіб залишитися разом, не втрачаючи себе.

Скарлетт уважно слухала.

— Тобто вона не відмовляється від своїх почуттів, — сказала вона, — але перестає вважати жертву єдиним виходом.

— Саме так.

Кемерон зітхнув.

— Я не проти змін. Але я не хочу, щоб ми перетворили цю пісню на історію про те, як героїня обирає кар’єру замість любові.

— Я теж цього не хочу, — відповіла Скарлетт. — Я не вважаю, що люди повинні обирати між цими речами щоразу, коли стає складно.

— А якщо іноді вибору немає?