38

Наступного ранку я прокинулася від того, що телефон вібрував під подушкою.

Я не одразу розплющила очі. Голова лежала на руці Скарлетт, її волосся лоскотало мені щоку, а долоня спочивала на моїй талії.

Ми повернулися додому пізно. Після виступу довго розмовляли з іншими музикантами, потім зайшли до цілодобової кав'ярні, де Скарлетт замовила два круасани й переконувала мене, що нічна випічка не містить калорій, якщо їсти її після важливих подій.

Я досі не вирішила, чи вона жартувала.

Телефон знову завібрував.

— Якщо це твій будильник, я його ненавиджу, — пробурмотіла Скарлетт, не розплющуючи очей.

— Це не будильник.

— Тоді ненавиджу його ще більше.

Я обережно витягнула руку з-під її голови й потягнулася до телефона.

Три повідомлення від Ітана.

Ітан: «Я чув, що ви вчора виступали».

Ітан: «Мені сказали, що ти співала так, що люди забули перевіряти телефони».

Ітан: «Це правда? Чи ти просто забрала телефони перед концертом?»

Я посміхнулася.

Я: «Доброго ранку і тобі».

Відповідь прийшла миттєво.

Ітан: «Я серйозно. Мені скинули відео».

Я сіла на ліжку.

Я: «Яке відео?»

Ітан: «Твоє. З виступу. І Скарлетт теж».

Я відчула, як усередині щось приємно стиснулося.

Хтось знімав нас.

Хтось почув наші пісні й вирішив зберегти їх.

Це була маленька річ, але після вчорашнього вечора вона здавалася майже неймовірною.

Я відкрила посилання, яке Ітан надіслав наступним повідомленням.

Відео тривало трохи більше хвилини. Я побачила себе на сцені, почула власний голос через динаміки чужого телефона й відчула дивне бажання негайно вимкнути звук.

Не тому, що виступ був поганим.

Просто дивитися на себе збоку виявилося складніше, ніж співати перед людьми.

— Що там? — запитала Скарлетт.

Я повернула екран до неї.

Вона переглянула відео, а потім забрала телефон у мене з рук і прослухала фрагмент ще раз.

— Ти мені подобаєшся, — сказала вона.

— На відео?

— Особливо на відео.

— Це дуже підозріло.

— Я завжди підозріла.

Вона повернула телефон.

— Ти не ховаєшся за голосом. Це мені подобається.

Я відчула, як щоки починають теплішати.

— Не починай.

— Я ще навіть не розігрілася.

— Скарлетт.

Вона засміялася й поцілувала мене в плече.

Саме тоді на екрані з'явилося нове повідомлення від Ітана.

Ітан: «До речі, відео вже поширюють у студентському музичному чаті. Є один коментар, який тобі може не сподобатися».

Усмішка повільно зникла з мого обличчя.

— Що сталося? — запитала Скарлетт.

Я прочитала повідомлення ще раз.

— Поки що нічого.

Але ми обидві знали, що це не зовсім правда.

Коментар був під відео зі Скарлетт.

«Вона, звісно, має голос і сценічну харизму, але складається враження, що вся її історія тримається на прізвищі й особистих зв'язках. Цікаво, чи звернули б на неї увагу, якби вона не була донькою відомої співачки й не зустрічалася з іншою перспективною музиканткою».

Я прочитала його двічі.

Потім втретє.

Мене розлютило не те, що незнайома людина критикувала виступ Скарлетт. Кожен мав право не любити її музику.

Мене розлютило, що автор коментаря звів її роботу до двох обставин, яких вона ніколи не обирала: родини, в якій народилася, і стосунків, у яких була щаслива.

— Дай подивитися, — попросила Скарлетт.

Я простягнула їй телефон.

Вона прочитала коментар, не змінившись на обличчі.

Але я вже знала її достатньо добре, щоб помітити, як напружилися пальці.

— Це не перший раз, коли я таке чую, — сказала вона.

— Це не робить коментар справедливим.

— Я не казала, що справедливий.

Вона повернула телефон.

— Мене більше дратує, що людина вирішила: якщо в мене є певні можливості, то я не працювала заради них.

— Ти працювала.

— Знаю.

— Ти писала пісні, коли була зла на весь світ. Переписувала їх по десять разів. Репетирувала переходи, які тебе бісили. Ти вчилася співати не так, як від тебе очікували, а так, як хотіла сама.

Скарлетт слухала мовчки.

— І ти не зобов'язана виправдовуватися перед кимось, хто не знає навіть половини цієї історії, — закінчила я.

Вона подивилася на мене.

— Ти зараз хочеш піти й написати автору цього коментаря цілий роман?

Я зітхнула.

— Можливо, три.

— Я так і знала.

Вона відклала телефон і взяла мою руку.

— Медісон, я ціную, що ти хочеш мене захистити. Справді. Але мені не потрібно, щоб ти доводила незнайомим людям, що я заслуговую бути тут.

Я замовкла.

Вона лагідно погладила мій великий палець.

— Я сама знаю, скільки працювала. І якщо комусь недостатньо того, що я показала на сцені, я не можу змусити його побачити більше.

Я опустила очі.

— Я просто не хочу, щоб тебе змушували знову й знову доводити те, що ти вже довела собі.

— Я теж не хочу.

Скарлетт нахилилася й торкнулася губами мого чола.

— Але я не збираюся дозволяти кожному випадковому коментарю вирішувати, як мені почуватися через власну музику.

Я усміхнулася.

— Ти стала дуже розумною.

— Це все твоє погане виховання.

— Безумовно.

Вона знову взяла телефон і вимкнула екран.

— Сьогодні я не відповідатиму на це.

— Добре.

— І не хочу, щоб ти відповідала замість мене.

Я кивнула.

— Не відповідатиму.

Вона поцілувала мене.

— Дякую.

Я обійняла її й притиснулася щокою до її плеча.

Мені все ще хотілося, щоб ніхто не міг зробити їй боляче.

Але, мабуть, кохати людину означало не тільки хотіти закрити її від усього світу.

Іноді це означало довіряти їй самій вирішувати, які двері відчиняти, а перед якими проходити повз.