18

За три дні до музичного вечора я прокинулася від того, що Медісон розмовляла сама із собою на кухні.

— Ні. Ні, це жахливо. Так не можна. Хто взагалі вирішив, що це хороша ідея?

Я розплющила очі й подивилася на годинник.

Сьома двадцять ранку.

Якщо Медісон Рід сперечалася з кимось до восьмої ранку, це означало одне з двох: або вона не виспалася, або у світі сталося щось настільки серйозне, що навіть кава не могла допомогти.

Я вибралася з ліжка, накинула її величезну футболку й пішла на кухню.

Медісон стояла біля столу з телефоном у руці. Перед нею лежала чашка кави, до якої вона, здається, навіть не торкнулася.

— З ким ти сваришся? — запитала я.

Вона підняла голову.

— З майбутнім.

— Передай йому, що я теж ним незадоволена.

Медісон не всміхнулася.

Я підійшла ближче.

— Що сталося?

Вона мовчки простягнула мені телефон.

На екрані було відкрите електронне повідомлення.

Тема: Запрошення на прослуховування — незалежний музичний проєкт.

Я почала читати.

Добрий день, Медісон.

Мене звати Джуліан Пірс. Я займаюся пошуком нових авторів і виконавців для незалежного музичного лейблу в Лос-Анджелесі.

Минулого тижня я випадково почув ваш демозапис у студентській студії. Мене зацікавили ваша манера виконання, авторський матеріал і здатність передавати емоцію без надмірної вокальної обробки.

Хотів би запросити вас на приватне прослуховування наступного четверга. Якщо ви зацікавлені, надішліть, будь ласка, два оригінальні треки та коротку інформацію про себе.

Я перечитала лист.

Потім підняла очі.

— Медісон…

— Не починай.

— Що саме?

— Оце своє обличчя.

— Яке?

— Наче ти щойно дізналася, що я таємно врятувала світ.

Я поклала телефон на стіл.

— Ти отримала запрошення на прослуховування.

— Я вмію читати.

— Від людини з музичної індустрії.

— Я теж це помітила.

— Він почув твою музику й хоче послухати ще.

— Скарлетт.

— Що?

Вона провела руками по волоссю.

— А якщо я прийду туди й виявиться, що я просто дівчина, яка записує пісні у квартирі? Що якщо мої демо звучать добре тільки тому, що їх ніхто не слухає на нормальних колонках? Що якщо він запитає мене про продакшн, а я не зможу пояснити половину того, що роблю інтуїтивно?

Я підійшла до неї.

— Тоді ти скажеш йому правду.

— Яку саме?

— Що ти авторка пісень, яка вчиться. Що ти хочеш розвиватися. Що тобі є чого навчитися.

— Це не дуже вражає.

— А брехати й удавати, що ти вже все знаєш, вражає ще менше.

Вона подивилася на мене.

Я торкнулася її руки.

— Ти не мусиш бути готовою до всього, щоб зробити перший крок.

Медісон опустила погляд на телефон.

— Це звучить знайомо.

— Дивно. Мабуть, ти колись чула цю мудрість від якоїсь надзвичайно красивої жінки.

— Вона була дуже самовпевненою.

— І неймовірно скромною.

Медісон нарешті засміялася.

Я обійняла її за талію.

— Ти підеш?

Вона помовчала.

— Так.

Я усміхнулася.

— Добре.

— Але я боюся.

— Я знаю.

— І мені потрібна твоя допомога.

— Кажи.

Вона поклала голову мені на плече.

— Не дозволяй мені відмовитися тільки тому, що я злякалася.

Я поцілувала її в скроню.

— Я не дозволю тобі обманювати саму себе. Але якщо ти справді вирішиш, що не хочеш цього, я поважатиму твоє рішення.

Медісон міцніше обійняла мене.

— Саме тому я тебе й люблю.

Я завмерла.

Вона теж.

Ми відсторонилися одна від одної й подивилися в очі.

— Ти щойно… — почала я.

— Так.

— Сказала…

— Скарлетт, я знаю, що сказала.

Я повільно всміхнулася.

— Просто хотіла почути це ще раз.

Вона закотила очі, але її щоки порожевіли.

— Я тебе люблю.

Я поцілувала її.

Цього разу не для того, щоб відповісти.

А тому, що в мене більше не було жодного бажання приховувати, наскільки сильно я хотіла бути поруч із нею.

Я ніколи не думала, що три слова можуть змінити звичайний ранок.

Але після того, як я сказала Скарлетт, що люблю її, навіть знайома кухня здавалася іншою.

Можливо, тому що раніше я завжди залишала собі запасний вихід.

Не надто прив'язуватися.

Не будувати далекосяжних планів.

Не говорити вголос того, що робить тебе вразливою.

Моя колишня навчила мене, що можна любити людину й усе одно опинитися на другому місці після її планів.

Я довго вважала, що проблема була в мені.

Що я недостатньо цікава.

Недостатньо важлива.

Недостатньо та, заради якої варто залишитися.

А тепер я стояла перед Скарлетт і розуміла: любов не повинна перетворюватися на іспит, який треба складати щодня, щоб тебе не покинули.

Це не означало, що мені більше не було страшно.

Просто тепер я хотіла навчитися не тікати від страху.

Я відкрила ноутбук і знайшла папку з демозаписами.

— Який трек ти хочеш надіслати першим? — запитала Скарлетт.

— «Звук твого голосу».

Вона повернула голову.

— Серйозно?

— Так.

— Ти ж казала, що він ще сирий.

— Він і є сирий.

— І ти хочеш показати його незнайомій людині?

— Я хочу показати йому свою музику, а не вигадану версію себе.

Скарлетт усміхнулася.

— Оце вже моя дівчина.

Я подивилася на неї поверх екрана.

— Ти спеціально так говориш?

— Як?

— Наче хочеш, щоб я забула, що робила.

— І що ж ти робила?

— Збиралася відредагувати трек ще двадцять разів.

Скарлетт засміялася.

— Тоді я справді врятувала цей ранок.

Я повернулася до роботи.

Ми прослухали два треки, перевірили рівні гучності, прибрали кілька технічних недоліків і залишили все, що робило записи живими.

Я не хотіла, щоб музика звучала ідеально.

Я хотіла, щоб вона звучала чесно.