Глава 17 "Шлях дружби чи кохання?"

 Дівчата опинилися в різних частинах кімнати, і між ними виникла перешкода з яскравого світла, яке пульсувало, як жива істота. Кожна з них відчула, як серце стукає у грудях, і страх знову стає їх супутником.

- Насте! - Закричала Віка, намагаючись пробитися крізь світло. – Що нам робити?

– Я не знаю! - відповіла Настя, її голос тремтів від хвилювання. - Але ми маємо пам'ятати, що ми разом, навіть якщо нас поділяє це світло! Господи, я вже говорю як у сльозливих мелодрамах на СТБ!

- Згодна, з усім вище сказаним. Впевнена, ми їх ще подивимося, а зараз треба зрозуміти, що робити з цим світлом! Він поширюється кімнатою! - вже кричачи казала Віка.

Впевнено кивнувши один одному, дівчата стали по колу від гарячого променя світла та взялися за руки.

-Так, а що далі? - здивовано спитала Вікторія.

- Не знаю, діємо як завжди, інтуїція і отче наш, наша єдина зброя! – відповіла подруга.

- Ти зараз серйозно?

– Як ніколи! - цілком впевнено промовила Анастасія. - Головне довірся мені!

- Та я тільки це і роблю протягом усього нашого шоу – під назвою життя! – також серйозно парирувала їй Вікторія.

- Щоб пройти випробування серця, вам потрібно відповісти на запитання: "Що для вас означає дружба?" І кожна з вас повинна вимовити свою відповідь, щоб показати щирість своїх почуттів.

- О, Господи! Коли цей голос дасть нам спокій! - вже кричала Віка від нервової напруги.

- Заспокойся, істеричка! - У тон їй відповіла Анастасія.

- Істеричка - це ти! Особливо коли одна стрілка виходить нижче за другу вже вп'яте! - знову крикнула подруга.

- Так, нам треба заспокоїтись! Ми не робимо собі краще. Наша дружба для мене є дуже важливою! Вона – це можливість бути собою без страху засудження, – щиро сказала дівчина. - Це коли ти знаєш, що завжди можеш розраховувати на людину поряд. Віка, ти не просто моя подруга. Ти моя сім'я. Я готова пройти через цей вогонь заради тебе!

Світло навколо Насті почало мерехтіти, ніби реагуючи на її слова. Вона відчула, як перешкода між ними трохи послабшала.

Тепер настала черга Вікі. Вона подивилася на свою подругу з ніжністю.

- Боже, що ти зі мною сьогодні робиш! Зараз точно ридатиму! - мало не плачучи від розчулення казала Віка. - Дружба з тобою, для мене це підтримка у важкі часи. Це вміння сміятися разом і плакати разом. Це довіра та розуміння, яке неможливо зруйнувати. Насте, ти завжди була поруч, коли мені було погано, і я хочу, щоб ти знала: я готова зробити все заради тебе!

Світло навколо Вікі теж почало змінюватися. Він став яскравішим і теплішим, ніби відгукувався на щирість її слів.

– Ви обидва показали справжню силу своєї дружби. Тепер з'єднайте свої руки через світло! - промовив жрець.

- Та щоб його! А як він опинився тут? – крізь сльози поставила риторичне запитання Анастасія.

Дівчата простягли руки один до одного, і в ту ж мить світло між ними стало прозорим і м'яким. Вони відчули тепло й підтримку один одного, наче невидима нитка пов'язувала їхні серця.

Раптом світло спалахнуло яскравіше, і перед ними з'явилася сяюча арка. Усередині арки вони побачили амулет — гарний і загадковий, з різьбленими візерунками, що переливались усіма кольорами веселки.

- Ви подолали випробування серця! - промовив жрець, його голос звучав гордо. – Тепер амулет належить вам.

Дівчата з радістю кинулися одна одній на шию.

– Ми зробили це! - Вигукнула Віка.

- Так! Ми впоралися з усіма випробуваннями! – відповіла Настя з усмішкою. - Я зараз так рада, як у момент отримання своєї першої стипендії!

Засміявшись, вони підійшли до арки і взяли амулет у руки. Він був легким та теплим на дотик, немов зберігав у собі всю силу їхньої дружби.

- Стривай! - Вікторія перевела свій погляд з амулету на Настю і продовжила. - Я не можу так вчинити із Семерхетом. На бенкеті я почула розмову його слуг. Вони говорили, що в країні зріє щось по типу війни або перевороту. Точно сама не зрозуміла.

- Ти хочеш йому чимось допомогти, і тільки потім вирушить у майбутнє?

- З твоїми знаннями історії та моєю інтуїцією, а також знаннями із сучасного світу, ми будемо необхідні! - з упевненістю промовила Вікторія.

- Як самовпевнено, проте! - відповіла Анастасія грюкнувши по коліна. - Гаразд, згодна. Але зараз нам потрібно зрозуміти, як вибратися звідси.

З цими словами дівчата попрямували до виходу з кімнати, знаючи, що їхня дружба стала міцнішою завдяки всім випробуванням, які вони пройшли разом.

Погляд упав на двері, які відчинилися, і світлий простір за нею.Дівчата зробили крок уперед, сповнені надії та впевненості.

Вони опинилися в чудовому саду, повному квітучих рослин та яскравих квітів. У центрі саду стояв величний храм, що випромінює тепло та світло.

Настя та Вікторія обмінялися поглядами, сповненими подиву. Вони знали, що попереду на них чекає багато нового та цікавого. Разом вони попрямували до Храму Ісіди, у внутрішньому дворику якого опинилися. Вони були готові підкорювати нові горизонти та продовжити свою пригоду.