Глава 14 "Крізь прірву культур"

 Семерхет повільно рухався по залі, оточений почетом радників і жерців, кожен з яких був одягнений у свої найкращі шати.  Музика, що грається на лютнях та барабанах, наповнювала повітря, створюючи атмосферу урочистості та величі.  Гості, що зібралися в залі, з благоговінням спостерігали за фараоном, їхні очі сповнені захоплення та поваги.

 Коли Семерхет підійшов до центрального трону, він зупинився і підняв руки, закликаючи до тиші. Зал поступово завмер, і всі погляди кинулися на нього. Фараон почав говорити, його голос звучав впевнено та владно:

- Народе мій! Ми зібралися тут, щоб відсвяткувати не лише моє правління, а й єдність нашого великого Єгипту. Нехай кожен з вас пам'ятає про нашу історію, про наших богів і про те, що ми є спадкоємцями землі, наповненої багатством і мудрістю!

 Після цих слів він закликав жерців до вівтаря, де вони почали здійснювати ритуал на честь богів.  У повітрі розливався аромат ладану та пахощів, створюючи атмосферу священного моменту.  Жерці вимовляли молитви, просячи благословення для фараона та його народу.

 Потім Семерхет звернувся до свого народу:

- Сьогодні ми не лише відзначаємо свято, а й укладаємо новий союз. Я закликаю всіх вас об'єднатися заради процвітання нашої держави! Разом ми зможемо подолати будь-які труднощі та захистити нашу землю від ворогів!

 Цими словами зал наповнився оплесками та криками захоплення. Люди відчували силу його харизми та вірили у його обіцянки.

 Після промови почалася частина свята, присвячена частуванням та розвагам. Столи ломилися від великої кількості їжі: смажене м'ясо, свіжі фрукти, солодощі та вино текли рікою. Танцюристи в барвистих костюмах виконували танці, що зачаровують, а музиканти створювали мелодії, які змушували серця битися швидше.

Але серед веселощів Семерхет не забував про свої обов'язки. Він уважно стежив за кожним рухом своїх радників та жерців, усвідомлюючи, що у тіні цього свята можуть ховатися інтриги та змови. Його розум був насторожений - він знав, що влада завжди приваблює заздрість.

 Незабаром до нього підійшов один із радників із тривожним виразом на обличчі. Він нахилився до фараона і тихо промовив:

- Ваша Величність, є чутки про те, що деякі з наших сусідів замишляють проти нас. Вони заздрять нашому процвітанню.

 Семерхет трохи насупився, але його обличчя не видавало хвилювання. Він знав, що має бути готовим до всього.

- Зберіть розвідників і дізнайтеся більше про ці чутки. Ми маємо бути готові до будь-якого повороту подій, — впевнено відповів він.

Поки свято тривало, усередині Семерхету спалахував вогонь рішучості. Він розумів, що справжня сила фараона полягає не лише у владі, а й у мудрості та здатності захищати свій народ. І цей вечір став не лише святом, а й початком нової ери для Єгипту – ери єдності та готовності до захисту свого будинку.

 Самерхетові, спостерігаючи за Вікторією, було важко стримати хвилювання, яке охоплювало його серце. З того моменту, як він уперше побачив її серед натовпу, його душа наче заспівала. Її темне волосся, що обрамляло обличчя, і яскраві очі, сповнені життя і цікавості, привертали його увагу, наче магніт.  Він відчував, що вона була не схожа на інших жінок, яких він знав.  У ній була якась загадка, аристократична чарівність і водночас простота, яка змушувала його тягтися до неї.

 Щоразу, коли їхні погляди перетиналися, у грудях його розгорялося тепло. Він ловив себе на думці, що її сміх був як музика — мелодія, яка б затьмарила всі звуки навколо. Самерхет помічав, як її очі іскряться від радості, коли вона слухає розповіді про стародавні традиції або захоплюється красою навколишнього світу. Це нагадувало йому про те, що життя сповнене чудес, і саме воно допомагало йому їх бачити.

 Однак із цими почуттями приходила й невпевненість. Самерхет розумів, що між ними лежить прірва культур та звичаїв. Він був фараоном, але при цьому залишався простим єгиптянином, а вона - іноземкою, представницею іншої доби та іншого світу. Іноді його мучили сумніви: чи зможе він завоювати її серце? Невже вона побачить у ньому того, хто вартий її уваги? Ці думки часом змушували його почуватися вразливим.

 Але водночас він знав, що має спробувати.  Кожна мить, проведена поряд з нею, наповнювала його життя змістом.  Він мріяв про той день, коли зможе відкрити їй свої почуття та показати всю красу свого світу.  Самерхет сподівався, що вона зможе побачити в ньому не просто провідника Єгиптом, а й людину, яка готова розділити з нею своє життя.

 Коли Вікторія посміхалася йому або ставила питання про стародавні храми та легенди країни, він відчував, як його серце б'ється швидше.  Ці моменти були для нього безцінними — вони зміцнювали його рішучість і віру в те, що може виникнути щось більше.  Йому хотілося вірити, що їхні долі переплетені так само сильно, як нитки на килимі з найтоншого шовку.

 Самерхет розумів: якщо він хоче бути з Вікторією, йому треба подолати свої страхи та сумніви. Він був готовий йти на ризик заради неї і відкривати нові горизонти — як для себе, так і для неї. Зрештою, кохання – це завжди ризик, але саме цей ризик може призвести до найкрасивіших пригод у житті.