Глава 13 "Свято прощення"

 Анастасія і Вікторія стояли на краю великого залу, прикрашеного квітами та тканинами, які привозили з усього Єгипту. У повітрі витав солодкий аромат ладану, а звуки музики наповнювали простір радісними мелодіями.

- Насте, ти впевнена, що це спрацює? - Запитала Вікторія, нервово поправляючи волосся. Її серце билося від страху і хвилювання. Вона все ще відчувала вину за те, що залишила Семерхета.

- Звісно! – відповіла Анастасія з усмішкою. - Свято - це завжди добрий спосіб забути образи та зблизитися. А якщо нам вдасться завоювати його довіру, можливо, він розповість про той артефакт, який нам потрібний.

 Вікторія кивнула, хоча її думки були зайняті тільки Семерхетом. Вона знала, що він змінився, став фараоном і мав владу. Але вона також розуміла, що між ними все ще є зв'язок.

 Його погляд сканував натовп у пошуках Вікторії.  Коли їхні очі зустрілися, у повітрі повисла напруга.  Дівчина не могла відвести погляд від нього. Він був одягнений у чудовий одяг.

 Фараон Єгипту, з'явився у чудовому одязі, яке відображало його високе становище та владу.  На ньому був довгий хітон з найтоншого льону, білий і легкий, що струмував по його фігурі, немов світлий потік води.  Хітон був прикрашений золотими та яскраво-синіми вишивками, що зображують священні символи — анх та скарабеї, які уособлювали життя та відродження.

 На його плечах красувався багатий плащ із пурпурової тканини, обрамлений золотими нитками.  Цей плащ, наче хмара, огортав його постать, надаючи йому величного вигляду.  На грудях Семерхета висів масивний амулет, інкрустований коштовним камінням — лазуритом, бірюзою та карнеліаном, що блищали у світлі смолоскипів, як зірки на нічному небі.

 Голова ж була увінчана традиційною короною — подвійною діадемою, що символізувала об'єднання Верхнього та Нижнього Єгипту.  Вона була виконана з чистого золота і прикрашена зображеннями кобри та яструба, що уособлюють захист та силу.  Обличчя фараона було суворим, але в очах читалася глибока мудрість і рішучість.

Свято розпочалося з яскравих танців та пісень. Люди сміялися та веселилися, а Настя, як завжди, була у центрі уваги. Вона розповідала історії про свої пригоди в сучасному світі, намагаючись переробляти їх під уми стародавніх слухачів. Це викликало сміх та посмішки у присутніх.

 Свято тривало, і незабаром почалися змагання: від танців до змагань зі стрільби з лука.  Настя та Віка брали активну участь, намагаючись підняти настрій усіх навколо.

 Нарешті, коли вечір став темним і зірки засяяли над ними, Настя підійшла до одного з жерців якого знала ще з минулої подорожі:

- Ми хочемо дізнатися про артефакт, який допоможе нам повернутися додому. - явно сумніваючись, але розуміючи що їм потрібна ця інформація, дівчина все ж таки продовжила говорити: - Я знаю, що вам відома ця інформація.

 Жрець замислився. Він розумів, що Вікторія все ще важлива для його царя, адже сам допомагав усі ці роки шукати її, але порушувати події часів навіть він не мав права.

- Артефакт знаходиться у Храмі Ісіди. Але вам доведеться пройти випробування, щоб його отримати.

 Анастасія відчула приплив надії.  Це був шанс повернути все на свої місця та закінчити їхні пригоди.

 Але перш ніж вона змогла відповісти або подякувати йому, він додав:

- І пам'ятайте: не всі випробування будуть фізичними.Іноді треба битися із самим собою.

 Настя обмінялася поглядами з Вікторією, яка в цей момент про щось говорила з фараоном.  Вони знали, що попереду на них чекає щось більше, ніж просто пошук артефакту.  Їм доведеться зіткнутися з власними страхами та сумнівами.

 Сміх і музика продовжували звучати навколо них, але всередині дівчат уже починався новий розділ їхніх пригод — повний випробувань та відкриттів про себе та один про одного.

 Закінчивши розмову, Вікторія підійшла до подруги, щоб обговорити отриману інформацію у жерця. Вирішивши, що завтра вони вирушать у цей храм, дівчата підійшли до столу з частуваннями, де достаток фарб і ароматів зачаровував своєю пишністю.  На столі, викладеному білою лляною скатертиною, гордо височіли страви з різноманітними делікатесами, немов справжні витвори мистецтва.

 У центрі столу красувалися смажені качки, їхня золотиста скоринка блищала на світлі, а аромат спецій і трав манив кожного, хто проходив повз.  Поруч із ними лежали порційні шматки ніжного ягняти, запеченого з медом та фініками, які надавали страві солодкуватий присмак.

 З обох боків столу були викладені яскраві плоди: соковиті гранати з яскраво-червоним насінням, наче дорогоцінне каміння, і стиглі інжири, готові луснути від солодощі.  До них примикали соковиті дині та солодкі фрукти, такі як фініки та хурма, які манили до себе своїм насиченим ароматом.

 На окремих тацях стояли різноманітні коржики, свіжоспечені та злегка підрум'янені, а також хрусткі пиріжки з начинкою з бобів та пряних овочів.  У кутку столу розташовувалися маленькі філіжанки з оливковою олією та ароматними соусами — тахіні та хумусом, готовими доповнити будь-яку страву.

 Не обійшлося і без солодощів: медові тістечка, просочені сиропом із фініків та горіхів, іскрилися на світлі, а поряд стояли натерті кокосові горіхи, які надавали десертам екзотичного смаку. 

 На столі також були посудини з вином — червоним та білим, у яких грали сонячні відблиски.  Вино було налито у витончені глечики, прикрашені зображеннями богів та сценами з життя фараонів.

 Вся ця пишність створювалася не тільки для вгамування голоду, але й для того, щоб захопити гостей, нагадати їм про багатство та щедрість Єгипту. Вікторія та її подруга, захоплені видовищем, обмінялися поглядами, сповненими очікування та хвилювання. Завтра на них чекав новий розділ у їхніх пригодах.