Глава 12 "Забуті піски часу"

- Ехх, як все-таки чудово жити на світі, особливо коли у подруги такі зв'язки у стародавньому світі!- вже другу годину раділа Настя, бігаючи новими покоями.

- Ага, тільки було б добре якби ці "зв'язки" були добрішими. - Зітхнувши відповіла їй подруга.

- Ой, та кинь! Він любить тебе, ти любиш мене, а я люблю себе! У всьому треба шукати позитив! - сміючись Анастасія підійшла до багато накритого столу і почала оглядати страви.

- І що ж це кохання нам усім дає? - здивовано спитала Вікторія подругу, теж підійшовши до столу і присівши на м'які подушки.

- Ну, як що? – обурено вигукнула Настя. - Він фараон, значить зможе допомогти, нам буде тут простіше, а так як ти дуже любиш мене, то і я буду в шоколаді за таким розкладом!

 Хитро потерла ручки дівчина, а потім згадавши про буркотливий живіт взялася за їжу.

 Так, ви все правильно зрозуміли, наші героїні знову змогли вийти із ситуації легко, а головне із позитивом. Все-таки заводити зв'язки в Стародавньому Єгипті виявилося корисним заняттям двох жінок.

– Так, тепер треба зрозуміти, чим є наш артефакт. Все-таки він наша путівка додому, і бажано щоб коли ми повернулися до свого часу, він ще був нашим. - зітхнувши помітила Вікторія.

- Хочеш сказати, що є можливість потрапити у свій  час, але вже до старості своїх друзів? Ні, ну в принципі, виглядати у п'ятдесят як у вісімнадцять, непогана перспектива. – явно намагаючись розрядити напругу у кімнаті, відповіла подруга.

- Хах, думаю після всього пережитого, мене вже нічого не здивую.

- Тю, ну так все для тебе рідна! - продовжувала жартувати Настя вже увійшовши до смаку.

 Важко зітхнувши і зрозумівши, що з подругою сперечатися не просто марно, а ще й небезпечно для нервової системи, Вікторія вирішила сфокусуватися на нагальних проблемах:

- Так і який у нас план? - Відправляючи до роту ще одну порцію неймовірно смачного десерту з фініків, дині та гранатових зерен поцікавилася дівчина. - Як тепер увійти у довіру до Донкору?

- Ну, по-перше, він вже не Донкор, а Семерхет! - Зробила акцент на імені нового царя Анастасія. - А по-друге, який все-таки мужик! Вікторія Олексіївна, кар'єра цієї людини зросла так само високо, як бамбук за два дні.

 Не проґавивши момент для підколу подруги, дівчина вирішила привернути увагу до високого статусу колись радника фараона.

- Так, ти маєш рацію, він справді подорослішав, - зітхнула Вікторія, потягнувшись за останнім фініком. - Але здається, мені буде важче налагодити з ним контакт після того, як я зникла. Я залишила його віч-на-віч із його проблемами, і він думав, що я не повернуся.

 Анастасія підморгнула і, відклавши порожню тарілку, обійняла Вікторію:

-А Ось тут ти сильно помиляєшся! Самерхет - не просто фараон, він ще людина, і людина завжди має почуття. Знаєш, що йому потрібне? Підтримка! Йому не вистачає впевненості. Якщо ти повернешся і покажеш, що ти знову з ним, він, повір, знову стане тепло ставиться до тебе!

 Вікторія слабо посміхнулася, уявляючи, як Самерхет поводитиметься під час зустрічі.

- Так, але що робити, якщо він все ще злий на мене?

– Це не проблема! - Заявила Настя з сліпучою усмішкою. — Ти ж знаєш, що ти краще за всіх можеш закрутити йому голову! А як щодо того, щоб влаштувати йому щось по типу… я не знаю, маленького свята на твою честь? Фараон, їжа, танці… всі будуть абсолютно щасливі, а ти — у центрі уваги!

-Свято?! – Вікторія підняла брову. - Ти що, приколюєшся? Ми повинні робити все непомітно, а ти хочеш привернути до нас увагу не тільки царя, але ще й усіх його придворних? О всесвіт, що в голові у цієї жінки?

- Та не хвилюйся ти так! — весело вигукнула Настя. - Свято - це завжди привід для зближення! Ми зберемо небагато людей, влаштуємо невеликий бенкет, Самерхет згадає, як вам було весело і почуватиметься добре. Має бути кілька вірних друзів серед його наближених, які підтримають дружбу з нами! Аж раптом навіть допоможуть дізнатися про цей артефакт?

 Замислившись, Вікторія зрозуміла, що міркування подруги цілком логічні, зітхнувши, вона сказала:

- Добре, але вся відповідальність на тобі! Якщо нас засмажать та з'їдять як поросят, це буде на твоїй совісті!

- Ну, безумовно! - невинно заспівала Анастасія, і побігла за слугами щоб організувати все якнайшвидше.

***************************

 Сонце, мов вогняний диск, опускалося над обрієм, забарвлюючи піски пустелі в золотисті відтінки. Вікторія стояла на мармуровій сходинці тираси, ховаючи від очей заревом палаючі локони, і свої вологі очі. П'ять років її не було тут, і зараз це місце здавалося водночас знайомим та чужим.

 Глибоко всередині вона відчувала, як подих часу стискає її серце.  Згадувалися моменти, коли вона, сповнена надій та мрій, ходила по стародавнім коридорам палацу тепер уже з новим фараоном, у якому вона теж встигла знайти своє місце.  Але все змінилося – вона зникла.  І зараз, повернувшись, Вікторія знала: на неї чекає не тільки радість зустрічі, а й гнів коханого.

 Анастасія, її подруга по комедії під назвою життя, стояла поряд і дивлячись на Вікторію із щирим хвилюванням говорила:

- Не хвилюйся, все буде чудово! Ми ж це, як у фільмі, лише з людськими емоціями!

- Напевно, текст сценарію вже написаний, - з гіркою усмішкою промовила Вікторія, поправляючи своє вбрання, яке було знайоме не тільки їй, а й фараонові. Так, він зберіг весь її одяг при дворі, і коли Віка розкривши скриню побачила цю сукню, її серце захлеснули тисячі емоцій!

 Коли вони увійшли до головного корпусу палацу, високі колони з ієрогліфами завуальовані в тіні, нагадали про велич і силу, що панували в цих стінах.

 Самерхет був там. Він стояв, нахилившись над сувоями, сонячне проміння впліталося в його чорне волосся. Але навіть у цей момент, коли навколо витала його велич, він здавався таким далеким.

- Самерхет! - Видихнула Вікторія, але її голос розтанув у повітрі.