Глава 10

-Дивися, тут намальована скринька, яку ми вже встигли бачити, а біля неї кільце із зображенням жука скарабея. - немов із кулемету, вистрілила Настя свою фразу, при цьому бігаючи очима з подруги на папірус, і назад. - Хоч ієрогліфи незрозумілі, але все-таки наважуюся припустити, що це - саме те, що ми шукаємо.

  Детально оглянувши малюнок, дівчата дійшли висновку, що такий важливий символ для стародавніх єгиптян, не може бути простою річчю. 

- Добре, але що це нам дає? - здивовано запитала подруга, при цьому збиваючи подушку.

 - Ну, хоча б те, що тепер ми можемо розуміти в якому напрямку шукати і що саме.

- Хмм, а якщо це і є те, що нам дозволить перенестись на наступний рівень? - Все також продовжуючи укладатися у ліжко, розмірковувала Вікторія.

- Ну, нам залишається тільки перевірити це як каже одна мудра людина, за сумісництвом мій батько, методом наукового тику! – весело та явно не переживаючи відповіла дівчина, і загасила останню свічку. 

 Незважаючи на переживання та велику кількість емоцій цього дня, подруги швидко поринули у царство морфея.

                           ****************************************************************************

 Ранок настав раптово, здавалося б вони тільки прикрили очі, а вже час робити нові подвиги і дарувати оточуючим бажання їх прибити.З такими думками та усмішками на обличчях дівчата- Час вийшов.  Відповідайте питанням, або загубіться в темних коридорах піраміди назавжди.  - На цей раз його голос був настільки гучним і жахливим, що подруги розгубилися не знайшовши що відповісти. поснідали й вирушили до храму, але цього разу без сторонніх.Вже підходячи до сходів цієї величної споруди, Анастасія запитала:

- Так, стоп, а як ми потрапимо до самої бібліотеки якщо там потрібне якесь закляття, яке ми не знаємо? - Вставши стовпом і нервово притупуючи правою ногою, вона чекала відповіді звідкись з неба, але вона прийшла звідки не чекали. 

- Думаю, я зможу вам допомогти.

 Тишу пустелі, розвернув тихий, але впевнений голос їхнього нового знайомого.

 - Донкор! - одночасно вигукнули подруги, дивуючись.

 - Так як я головний радник царя, мені дещо відомо, тому прошу. - після цих слів, він простяг руку вказуючи на вхід і дочекавшись коли дівчата увійдуть, пішов слідом. 

- З чого раптом така щедрість, ваша світлість?

- Насте! - Легко штовхнувши подругу в плече, шикнула на неї Вікторія, закликаючи заспокоїтися. - Тримай язика при собі!

- Тю, а я що? А я нічого. - строячи невинне личко і водячи кінчиком взуття по підлозі, відповіла дівчина. - А з вами весело! - Явно не засмутившись після Настіного підколу, прохрюкав Донкор.

 -А то, з нами взагалі рідко буває нудно! – не приховуючи хижого оскала, відповіла Анастасія.

- Ага, особливо тим хто нас образить! - В тон подрузі і посміхаючись їх недавнім пригодам, додала Вікторія, яка весь цей час намагалася відвести погляд від чоловіка.

 Так жартома і перемовляючись, ця галаслива компанія дійшла пункту їхнього призначення. Приклавши долоню до дверей, чоловік почав шепотіти якісь незрозумілі слова більше схожі на молитву.

Різке сяйво і ось вони вже стоять у бібліотеці. Все ті ж стелажі з давніми книгами і згортками оточили їх.

- Так, Настя, дивись! Вона...летить? - з невірою та захопленням, швидше риторично запитала дівчина. 

 Скринька, яка ще вчора стояла посеред кімнати, зараз була відкрита і світилися так, ніби сонце в спекотній пустелі, обпалюючи своїми променями лише гостей, а самі книги так і продовжували спокійно лежати.

- Схоже, це захист реліквії, який ми шукаємо. Як же до неї доторкнутися, вона ж жах яка гаряча? - Прикриваючи очі руками, сказала Настя.

 - Скажімо так, є один спосіб...

 Слова Донкора не встигли зробити ніякого ефекту на подруг, оскільки за ними були дії.

Він впевнено ступив до скриньки при цьому, не боячись бути спаленим.

- У мене іноді складається таке враження, що цей чоловік безсмертний – тихенько пробурчала Настя, при цьому зморщивши свій акуратний носик.

Вікторія на це лише закотила очі, і продовжила спостерігати за картиною, що розгорнулася перед нею. Чоловік немов саме втілення давньогрецького Бога сонця, Аполлона, стояв над скринькою піднявши руки вгору, поки сяйво не припинилося, а промені, що обпалюють шкіру, не зникли.

- А він нічого так... - Явно оцінюючи, знову вставила свої п'ять копійок Анастасія. На цей раз подруга, зло на неї подивилася і різко рванула до предмета свого обожнювання. Не ставши стояти на місці, дівчина зробила те саме. Стоячи над найдавнішим предметом, що їм доводилося бачити, подруги затамували подих.

- Ну що, ось цей момент і настав. Прощайтеся голубки, і погнали, бо в мене скоро канікули вже закінчуються, а на заочне я ще не планую переводитись.

Донкор незрозуміло глянув на Настю, а потім миттєво перевів погляд на Вікторію, та в свою чергу не витримавши таку вже рідну теплоту його очей, схопила за руку подругу та амулет у вигляді обручки, що лежав у скриньці.

 Чоловік не чекав такої спритності, лише за секунду кинувся до них, але було вже пізно. Дівчата ніби їх і не було розчинилися у просторі та часі залишивши за собою лише легкий шлейф парфумів, та закохані очі Донкору.

************************************************

 В одну хвилину простір знайомої вже їм кімнати затремтів і розділився навпіл. З нього вийшли дві юні леді, очі яких горіли різним вогнем. В однієї це була тяга до пізнання нових пригод, а в іншої, туга і відчуття, що щойно втратила щось дуже важливе...

- Та хай йому грець! Ще одного такого польоту я не витримаю і ти наш дорогоцінний голос, будеш у цьому винен! - обурено бухтіла Настя. - Ну це взагалі, захитує гірше ніж у маршрутці о першій годині дня...

- Рідна, заспокойся.  – примирливо сказала Вікторія.  - Якщо вірити багатошановному голосу, то це буде остання загадка.