Глава 6

З задуму, дівчат вивели крики і тупіт ніг робітників, які будували піраміди. Зацікавившись тим, що відбувається, вони вирішили підійти трохи ближче і зрозуміти причину такої бурхливої ​​поведінки єгиптян.

- Що відбувається? Чому вони почали крутитися навколо один одного, як вужі на сковорідці?

- Не знаю, але точно не через спеку.  – глибоко зітхнувши від задушливого повітря відповіла Настя.  - Дивись, вони розходяться в колони з різних боків!  Цікаво...

-Досить позіхати, пішли швидше, де-небудь збоку прилаштуємося щоб нас не помітили.

 Нарешті відмерши, подруги рушили до натовпу намагаючись обходити їх зі спини і попутно розглядаючи краєвиди, що відкрилися їхньому погляду.

Уздовж плавних, пісочних вигинів, розкинулися рідкісні стовпи пальм, і протоптані від безперервного ходіння ними, стежки. Сам же вид на піраміди, був охоплений золотими променями сонця, які ось ось сховаються від цікавих людських очей і вирушать освітлювати інший бік, нашої планети.

- Дивись, схоже важливу птицю виглядають. Он як нахилилися! Аж зараз пісок носом клюнуть.

- Ага, точно.  - Ого, ось це вони комусь так раді! Он як верещать!

По пустельному полю прокотилася хвиля возглосов і пил від колісниці, що промайнула наче блискавка. За нею рушили ще десятки таких же возів у кожному по два єгиптянини. Ці були більше схожі на воїнів, аніж на простих робітників. Очолювала весь цей процес найбагатша колісниця. Вона їхала попереду всіх, а людина, що перебувала в ній, виглядала велично і окидувала всіх своїм суворо зневажливим поглядом. У руці у нього був довгий чорний батіг із золотою ручкою, для зручного використання.

Доїхавши до однієї з пірамід, у якої і стовпилися колони робітників, процесія зупинилася. Люди миттєво стали вітати, як ми вже встигли зрозуміти царя. Сам же фараон, гордо підвівши ніс, повільно спустився з колісниці за допомогою слуг і почав крокувати вздовж піраміди.

- Походу, виконану роботу перевіряє. - Зробила висновок Віка.

- Ага, такий важливий як павич.  Аж нудно стало!  - обурено прошипіла Анастасія.

Оскільки вечір уже почав поступатися правами ночі, дівчата не на жарт злякалися за нічліг,ночувати на вулиці їм не хотілося, а куди йти в невідомому місці, та ще й у давнину?

- Думаю, треба прилаштуватися до рабів коли вони їхатиму до якогось поселення, а там вже...

Не встигнувши домовити, Вікторію перебили. Перевівши погляд у бік шуму, перед очима дівчат розгорнулася дуже неприємна картина. Схоже, що хтось із робітників чимось розгнівав його високість. Той уже заніс батіг щоб ударити винного, але перш ніж звук батога розріже безмовну тишу пустелі, його випередить різкий вигук однієї з дам.

- А-а-а-а-а-а-а-а-а!!! - Вікторія припинила діяти на барабанні перетинки, тільки коли Настя затиснула її рота рукою і тихо прошипіла на вухо:

- Та що ти? З дуба впала? Хочеш, щоб і нас як тих кіз по пустелі поганяли? 

Очі дівчат забігали від переляку і нерозуміння що їм робити далі, адже те, що вони залишилися не помічені дуже сумнівно.

- Даа, з таким успіхом ми не те, що до останньої загадки не дійдемо, а просто прям тут опростоволосімося!  Це я ще не говорю про те, що ми ще навіть не почали думати про річ.

- Про яку, річ йде мова? - Досі перебувая в шоці від гучної тиради Анастасії, ледь вимовила Вікторія.

- Здрастуй, приїхали!  Вона вже забула про свій порятунок!  А за допомогою чого ми перенесемося назад?

- Ааааа, так ми ще навіть не знаємо що це.

- Ну, то інтуїція тобі навіщо? - Вже мало не змією шипіла Настя.

Настя так захопилася відрахуванням Вікі, що вони навіть не помітили, як на них косо дивиться натовп переляканих єгиптян, а їхній головний вождь зі своєю свитою вже наближаються.

- Цікаво, це вони так нашого одягу злякалися? Хм, дивно. - Не ворушачись і явно роздумую над власним питанням помітила Настя.

- Справді, "дивно", - із сарказмом спародіювала Настю, Віка.  - Вони ж "щодня", бачать двох білошкірих дівчат у шортах та майках, хоча самі в обрізках простирадла.

- Так, згодна, не від цього.  - Все також задумливо зробила висновок Анастасія, на що Вікторія тільки закотила очі.

- Ну, ось. Знову дихання перехоплює, як тоді коли впали під піраміду! - пошепки і з завмиранням серця пропищала Віка.

- Розслабся, діємо як завжди.  - із рішучістю в голосі парирувала їй подруга.

- Це як?

- Та що ти така складна?  Тупо як завжди, доводимо нашу проблему до нервового зриву, а далі вона сама готова нас позбутися.  - вже передчуваючи муки своїх кривдників, з усмішкою на обличчі промовила Настя.

– Як у тебе все просто!

- А то!

- Це чудово звичайно, але схоже цього разу у нас не вийде просто звалити.

- Чому?

Вікторія не стала відповідати на запитання подруги, вона просто вказала їй у бік єгиптян, що наближаються, які явно були не доброзичливо налаштовані. Особливо це виражалося на обличчі фараона, який найшвидше летів до них на крильцях нерозуміння і навіть страху.

- Віка, спокійно.  Є ідея!

- Цікаво, яка світла думка цього разу відвідала твій мозок?

- Не хвилюйся, скоро вже зможеш побачити!  Головне мовчи і кивай якщо ущипну.  - дуже спокійно і розмірено сказала Настя так, ніби їм не загрожує цілий натовп стародавніх людей у ​​прямому сенсі слова.

- Хто ви такі? Як ви опинились на землях Верхнього Єгипту?

- Та як ти смієш так говорити з богинею вищої цивілізації, простий смертний! Те, що ти ставиш себе на одну ступінь з богами, не робить тебе богом! Ну ж, схилиться пред лицями нашими священними! - зідравши ніс і зробивши максимально грізний вираз обличчя прокричала Анастасія.

- Ооо, ну все почалося. Матінкоо! - відступаючи назад, при цьому бігаючи поглядом від єгиптянина до єгиптянина пищала Віка до тих пір, поки знову не опинилося в капкані сталевої руки.

– Стояти! Ну ні! Стій спокійно та спостерігай. Якщо легше стане, можеш помолитися - пошепки, але не зменшуючи тону шипіла Настя. Щось вона багато сьогодні шипить, раптом промайнуло в її голові.