Глава 5

На цей раз жінка зустріла їх оголеним виглядом і без натяку на прикраси. Але найголовніше, що привернула увагу дівчат, була відсутність ключа на шиї у цариці. Віка спробувала просунутися трохи ближче до Насті, минаючи перепони у вигляді чіпкого погляду пані та її поплічників.

- Настя, треба озирнутися в пошуках нашої принади і постаратися потягнути час, бо невідомо що в голові у цих окаянних. – посміюючись від свого ж жарту запропонувала Вікторія.

- Повністю підтримую.– не відводячи погляду від уважних карих очей у відповідь промовила Анастасія.

Озирнувшись на всі боки, дівчата одразу помітили золоту скриньку, що стояла на мармуровій поверхні біля стіни.

Так як скринька була відкрита, подруги неозброєним поглядом помітили прикраси цариці, що виднілися з неї, і той самий ключ. Зрозумівши, що так просто їм його не дістати, вони вирішили діяти хитрістю.

- Ну, ось ви і попалися, - трохи з усмішкою промовила дуже неприємна особистість царської зовнішності. - Від Великої цариці верхнього і нижнього Єгипту ще ніхто не йшов. І ви не підете! - вже не так меланхолійно, а навіть дуже суворо проблеяла її величність, як вона сама себе вже встигла звати.

- Тю, так ми й не збиралися йти. Максимум планували полетіти, бажано назад до України, і якнайшвидше.

- Україна? Це що? - дивуючись від фрази Анастасії, запитала фараоніха.

- Швидше, де.- не залишившись осторонь діалогу прокоментувала Вікторія.- Але вам це знати не обов'язково.

Проморгавшись від нашого хамства, її світлість вирішила не розвивати цю тему, а просто нас зжерти. Принаймні у неї був такий вираз обличчя, ніби вона не їла місяць, а зараз побачила два величезні порося і хоче швидше їх засмажити. Мдаа ... Воо справи...

-Настя, я думаю, нам потрібно будь-яким чином взяти ключ до рук, при цьому тримаючись за руки. Швидше за все, тоді ми і перенесемося на наступний рівень.

-Взяти то зрозуміло, а за руки навіщо триматися?

- Як навіщо? Щоб разом перенестись, інакше хтось може залишитися тут – нерозважливо відповіла подруга.

Переглянувшись, дівчата спробували зрушити з місця, але ці феї переростки не дали їм і кроку ступити.

Вони оточили дівчат своїми уважними поглядами та кволими репліками з боку цариці.

Але молода кров у жилах двох прекрасних дам, уже встигла закипіти від емоцій, що нахлинули, які ставало все важче і важче контролювати.

Насправді дівчатам було все одно яким саме чином їм дістатися до ключа, тому штовхнувши з усієї сили цих тарганів, які миттю опинилися у воді разом із царицею, Вікторія схопивши Настю за руку кинулася до скриньки, розштовхуючи на своєму шляху залишки придворних. Ті своєю чергою не чекаючи такої прудкості від двох тендітних незнайомок самі розбігалися кутами. 

 Відкривши однією рукою скриньку, при цьому надійно затискаючи зап'ястя Анастасії у свою долоню, Вікторія міцно вчепилася в ключ, який у ту ж мить почав розчинитися в просторі, так само, як і всі присутні в ньому.

Опинившись у тому самому місці де й були раніше, дівчата знову почули голос, що гримнув прямо над ними:

-Ну що ж. Здивували. Зізнатися, ніхто ще не доходив далі за першу загадку, а тут уже до другої дійшли.

-Шановний, не тягніть кота за хвіст, а нас за нервову систему. Скоріше диктуйте нову "небезпеку", і ми побігли рятувати людей у ​​давнину від нашого довгого перебування тут. А то ми жінки милі, тендітні, у небезпечній ситуації себе не контролюємо. - Не чекаючи на закінчення фрази, встряла в нудну промову, Настя.

- Ну що ж. Добре. Друга загадка: Яке міфічне чудовисько з головою жінки, лапами та тілом лева та крилами грифону охороняє піраміди у Гізі?

- Ні, ну можна було щось складніше поставити - пошепки промовила Анастасія на вухо Вікторії.

- Щось не подобається?  -Не залишився в боргу голос зверху.

-Ні, ні, все нормально, дякую!  -Невинно ляскаючи очима і вдаючи що нічого не знає, сказала Настя.

 Подивившись на всі боки і три рази проклянувши той день, коли Вікторія погодилася поїхати в цей як на той момент їй здавався спокійний відпочинок, вона важко зітхнула і сказала:

– Давай, думай.  І молись, щоб правильно відповіла, а то ти не від лабіринту загубишся, а від моєї руки!

- Та чого ти, розслабся. Зараз все вирішимо! - елелейно сказала Настя і продовжила їхній діалог. -Ми думаємо, що це Сфінкс.

Несподівано кімната гримнула, захиталася, і дівчата знову розчинився в просторі так само як і кілька хвилин тому.

-Та ну, нафіг!  Ці переміщення у просторі та часі мене доведуть!  І взагалі, мене хитає!  -хнича як маленька дитина, тупала ніжкою Анастасія.

- Досить скиглити, сама нас втягнула в цей сюр, тепер давай розрулюй! І до речі, озирнися довкола і спробуй зрозуміти куди нас цього разу закинуло.

 На цей раз дівчата опинилися посеред пустелі, біля того самого Сфінкса, загадку про якого відгадували хвилиною раніше. Він підносився таємничим охоронцем великих пірамід Гізи, що непорушно стояли під спекотними променями сонця, і був мовчазним свідком подій, що відбуваються протягом багатьох тисяч років.

- У мене просто, немає, слів, це ... чудово! До якого ж ми століття потрапили? Піраміди, білі. -шоковано винесла свій вердикт Настя.

- Справді, вони в первозданному вигляді, чим вони покриті?

-Всі єгипетські піраміди, раніше були покриті тонким, гладким і відполірованим шаром вапняку. Таке "покриття" дозволяло цим будівлям, світитися білим світлом під сонцем. Але мене зараз більше хвилює той факт, що тут дуже багато людей які тягають величезні камені на дошках до пірамід, що ще будуються. Ах, так, і ще цього разу він нам так і не сказав, що потрібно знайти, щоб перейти до нової загадки.

- Ех, все як на математиці.

- В сенсі?  Чому таке порівняння?

- Та все просто, інтуїція моя єдина зброя, будемо фігачити на угад. Ахаахха - сказавши це, Віка повернулася обличчям до загадкових пірамід і задумалася над тим, що їм потрібно знайти.