Глава 4

 Якщо ви думаєте, що дівчата були налякані цими страшними "бобрами", від яких, до того ж, ще й жахливо пахло потом (пахло - це м'яко сказано), то ні, ви глибоко розчаруєтеся, коли дізнаєтеся, що їх більше зацікавила дуже цікава для їхніх очей річ, що висить на шиї у цариці. То був він. Той, заради кого, а точніше, відбувається зараз вся ця ваханалія. Ключ.

Дорогоцінні камені, які були намертво інкрустовані в нього, переливалися всіма кольорами веселки від світла смолоскипів, а витончений ланцюжок, створений із найчистіших порід золота, умиротворено описував витончені вигини шиї.

- Настя, а чому ми не пообідали в готелі?

- Так, це... рано ще було...- спантеличена запитанням, відповіла Анастасія, - а чому тебе це саме зараз хвилює?

- Та просто прикро. Треба було часнику з'їсти, бо їм, отже, можна благаухати, а нам ні? – обурено помітила Вікторія.

- Згодна, походу, ці скунси взагалі не миються!

 У той час як між двома красунями розгорявся дуже насичений діалог, товстопузи (так дівчата вже встигли їх охрестити) просувалися все ближче, обминаючи їх стороною, щоб замкнути коло.

- Слухай, мені здається, чи ми їм не подобається? - З ноткою міркування відзначила Віка.

- Ну, не знаю, як ми їм, але вони нам точно не дуже симпатичні.

- Справедливо, - у відповідь Анастасії прилетіла задумлива фраза.

- А то! - Вигукнувши це, дівчата, не змовляючись, кинулися врозтіч.

Обійшовши клишоногих неандертальців, у той час, поки Анастасія відволікала їх дуже дивними, але від того не менш дієвими методами, Вікторія зробила ризикований маневр. Вона забігла за спину шокованої цариці і спробувала стягнути ключ, але, на жаль, сили були не рівні, зарозуміла дама занадто швидко схаменулась і сховала ключ в руку з дуже цікаво нафарбованими нігтями.

У результаті, не отримавши бажаного, Вікторії довелося тікати від розлюченого натовпу єгиптян у бік наступного залу, світло якого було яскравіше, ніж той, що тут.

Слідом за нею тут же вирушила Анастасія, що явно вже пристойно втомилася.

 Пробігши досить довго і, зрештою, відірвавшись від переслідувачів, дівчата зупинилися.

- Фууух, оце так, ну ти дала спеку! Молодець! Хвалю! Моя школа! - тільки віддихнувшись, почала свою похвальну тираду Настя.

- Так згодна. Це все твій вплив! Ні, ну ти теж дала, - чи не на всю сміялася Вікторія.

- Яяя? Та ти що ніколи! - Сформувавши невинну пику, єлейно заспівала Анастасія.

- Я, звичайно, все розумію, але ці "скунси" - єгиптяни, а ти перед ними індіанські танці витанцьовувала, наче це плем'я бабуїнів!  - все не вгамовувалась Вікторія.

- Ну, спрацювало ж! – обурено відповіла Анастасія.

- Так, але ось що прикро, ключ-то не в нас!  - збуджено сказала Віка перш ніж зробити ковток такої потрібної води, що вабить, пляшку якої вже встигла витягнути з рюкзака.

**************************

Пройшовши кілька метрів уздовж кам'яних статуй з обличчями фараонів та їхніх дружин, дівчата зрозуміли, що заблукали. Усі зали та коридори, які вони пройшли, були майже ідентичні. Єдиною відмінністю були лише малюнки на стінах, які явно мали глибоку суть Єгипетської культури.

- Нам потрібен план, - почала Анастасія, виразно махаючи руками.  - Слухай, може нам пройти через інший хід?  Вона точно не помітить, як до неї підійдуть ззаду та тихо.  Нам, звичайно, ще знайти правильний шлях звідси, але це деталі, проблеми майбутніх нас.

Або ж нам варто...

Вона все говорила та говорила, пропонуючи одну ідею за іншою без зупинки. Вікторії довелося уважно її слухати, щоб устежити за перебігом думки подруги, і вони обидві, поглинені роздумами, навіть не помітили, як у лабіринті коридорів натрапили на кімнату-глухий кут. Кімнату-глухий кут, наповнений явно налаштованими агресивно єгиптянами.

Вони навіть не встигли усвідомити той момент, коли їх схопили та повели у невідомому напрямку.

- Гей! Та ви що! Це що за свавілля! Я скаржитимуся до Європейського суду з прав людини! І взагалі це незаконно! - все не вгамовувала свого праволюбства Анастасія. - Вікторіє Олексіївно, ну скажіть хоч щось! Я вже горло зірвала бурчати!

- Ну, так не бурчи так голосно! - втрачаючи терпіння і спокій від ситуації, що склалася, пропищала Віка. Від задухи та нестачі кисню в легень, який і так тут був сухим і навіть важким, голосові зв'язки пересохли, і стало важче говорити. - І що я можу сказати? По-моєму, ти і без мене чудово справляєшся.

- Ні, ну що є, то є! - підбадьорившись від явних лестощів, Анастасія навіть забула про не найкращий момент для найважливіших, на її думку, переговорів. А тут ще й ці павичі чорноносі їх тягнуть фіг знає куди. Та вже зовсім розперезалися, ну нічого, вони їм ще помотають нерви, хитро посміхнувшись, подумала вона.

Настюша так поринула у свої думки про винищення поганих манер у нових знайомих, що навіть не помітила пронизливий крик своєї подруги.

- Нааастя, ептель-моптель!  Ти де літаєш?  - все верещала Вікторія.  - Подивися!  Це ж, це ж... - від побаченої пишноти Вікуся просто не могла відійти.  - Неймовірно... - вже з більш спокійною інтонацією нарешті домовила вона.

Дівчата стояли біля величезної колони, з якої безперервним потоком текла кришталево чиста вода, а навколо них розгорнулася пафосна картина. Посеред гігантської зали з відсутністю однієї стіни, вид з якої відкривався на пустелю з оазисами і високими пальмами, стояли дві темношкірі дівчата з глечиками в руках і вливали в і так уже безмірно повну ванну біле молоко.Серед усієї цієї краси, напівсидячи і спершись на тонкі борти з кварциту, знаходилася, вже та сама знайома яка, явно їх недолюблювала.