Глава 3

 Акуратно пройшовши біля стіни, дівчата забігли в прохід і завмерли від побаченого.

- Ти теж це бачиш, чи в мене вже від нервів глюки? - Розкривши рота, прошепотіла Настя.

- Рот прикрий, а то зараз сарана налетить, - сказала Віка. Обернувшись навколо своєї осі, вони присвиснули від картини, що їх оточувала.

Виїмки у підлозі, як невеликі басейни, наповнені водою, саркофаги всіх можливих кольорів.З боків від входу стояли дві величезні статуї, в обличчях яких простежувалися риси богів стародавнього Єгипту: Маат – богині істини, і Тота – бога мудрості.

 Посередині ж стояв трон, розписаний стародавніми символами.

- Дивись! - сказала Настя, відійшовши нарешті від побаченого. – Це дуже схоже на папірус! — вказавши рукою на аркуш, який нібито висів у повітрі, Анастасія відмерла і попрямувала до нього.

- Стій! Раптом він отруєний! - Вигукнула Віка.

- Ох, я, звичайно, знаю, що в Єгипті процвітали епохи отрути, але не думаю, що вони його налили б на те, що висить, - мало не вголос сміялася Настя. - Сміливіше! Нічого не буде!

Промовивши це, вона розгорнула свиток і відразу відскочила від нього. Він несподівано закрутився і засвітився жовтим світлом, яке було настільки яскравим, що засліпив очі. По всій окрузі пролунав голос незрозумілою їм мовою:

- Ви пошкодуєте за те, що потурбували духів давньої Гізи, прості смертні! - страшенно важким тоном промовив хтось невідомий.

Боже як банально, пронеслося в голові у дівчат.

- Чого й слід було чекати, - слухаючи голос, який не обіцяв нічого доброго, пробурчала Віка.

- Зараз ви знаходитесь на перетині трьох часів: минулого, сьогодення та майбутнього. Щоб потрапити до свого часу, вам доведеться пройти три випробування в давниною.Перед кожним з них ви повинні розгадати загадку, якщо відповідь хоч на одну з них буде невірною - ви залишитеся назавжди блукати по лабіринтах піраміди, -знову промовив похмурий голос.

‌- Весело! Все як я люблю! - мало не пританцьовувала в очікуванні небезпеки Анастасія.

- Ну що, вмикай логіку та пізнання історії, наша міс "Небезпека", - повчально сказала Вікторія.

Не встигла Анастасія щось відповісти, як одразу пролунало:

-Перша загадка:

Що за істота ходить на чотирьох ногах вранці, на два дні і на три ввечері?

 По приміщенню прокотилося шумне зітхання, Вікторія сумно подивилася на подругу і промовила:

-Це капець! Готуй хусточки.

-Навіщо? -здивовано промовила Анастасія.

- Від соплів.

-Чогоо?

- Чого, чого. Я втиратиму сльози від твоєї реакції, а ти будеш як завжди просто іржати від усього, що відбувається.

Настя здивовано подивилася на Віку, а та в свою чергу на загадковий папірус.

***************************

- Ну що, блискуй! - З сарказмом промовила Віка.

- А чому б і ні, - вигукнула Настя. - І так, наша відповідь: це людина. Вранці, коли він дитина, він повзає рачки. Вдень свого життя він ходить просто на двох ногах. А коли він старіє, увечері пересувається, спираючись на палицю.

- ЯК? Ви перші, хто відповів на це питання, за це ви будете винагороджені. Я підкажу, що вам потрібно знайти в давнину, щоб перейти на інший рівень загадки, - вселяючи первісний жах, промовив гордовитий голос зверху.

-Опа, оце поворотики. Нам щн щось треба шукати! -збентежено вигукнула Вікторія.

-Отже, ви повинні знайти ключ. Ви одразу дізнаєтесь, що це він, коли побачите.  Успіхів не бажаю, - промовивши це, голос зник, а разом з ним приміщення.

 В один момент вони опинилися в коридорі з величезними мармуровими колонами, навколо яких ходили люди в дивних шатах, що більше нагадують простирадла.

- Отже, дивись. Я взагалі не здивована всім, що відбувається, але звідки ти знала відповідь на загадку? - Дивлячись прямо на Настю, запитала Віка.

- Тю, та як, як, в інтернеті багато картинок із загадками, а мені на парі нудно було, от і вивчала, - як на дусі відповіла Анастасія. - У мене інше питання, чому ми стоїмо посеред коридору, довкола ходять якісь чудики в простирадлах і абсолютно не звертають на нас уваги.А, так, і ще, чому та жінка, у якої на голові якийсь тюрбан із картону, на нас так небезпечно дивиться?  - Сказавши це, Настя перевела погляд на даму в дорогоцінному камінні.

Жінка і справді виглядала дуже динамічно.

 Великі карі очі, обрамлені густими віями і підведені чорними стрілками, а саме її вбрання можна було охарактеризувати як шматок білої тканини, закріпленої на талії досить масивним ременем, інкрустованим дорогим камінням.  Та й взагалі, весь образ явно багатої дами був із надлишком коштовностей.  Завершувала його тіару із золота та сапфірів, посередині якої знаходився один із символів Єгипту – кобра.

- Віїіїїк, а чому вона на нас пальцем показує? - З завмиранням запитала Настя.

- Без поняття, але, думаю, не тому, що так рада нас бачити, - відповіла Вікторія.

-Ой, мені здається, час валити, - промовивши це, Настя схопила Віку за руку, і вони кинулися тікати.

- Вони наздоганяють! - Сказавши це, Віка обернулася назад і побачила, як навколо них збираються стражники цариці.

- От же ж їм робити нефіг, за нами бігають пузаті павичі, а НАМ вдома не сидиться. Так, Насте? - із сарказмом промовила Вікторія.

- Та ну, сама подумай, такий кипіш пропустили би! А я за будь-який кипиш, окрім голодування! – цілком серйозно обурилася Анастасія.