Розділ 7

- Але ж як це рідний брат? – розгубилась я. – Він же голем! Глиняна людина.

Граф зітхнув.

- Це давня й довга історія. Сорб мій старший брат. Нас у родині герцога Брастона, нашого батька, було двоє. Сорб на три роки старший за мене. Він народився надзвичайно магічно обдарований. Володів магією крику і плюс ще вправно вмів працювати з елементом землі. Його віддали у Вищу Школу Магії в столиці. Це я зі своїм псом мав незрозумілі й рідкісні чари, а Сорбові вміння дуже цінуються в військовій сфері. Він хотів стати бойовим магом...

Нелей знову глянув за вікно і продовжив.

- Йому було двадцять, коли це сталося. На спір з такими ж довбурами, як і він, Сорб взявся викосити, знести магічним криком лісок неподалік столиці. Вони туди поїхали на пікнік разом з друзями. Я теж був у цій компанії. Окремо приїхали запрошені знайомі панянки. І була одна дівчина, яка Сорбу подобалася. Це саме при ній, я думаю, він почав вихвалятися й бравувати. В результаті, він викинув на вітер увесь свій магічний запас, виснажив організм за лічені хвилини. Коли приїхали цілителі, він вже майже помер. І йому надзвичайно пощастило, що серед лікарів був големомайстер. Він запропонував батькові, котрий терміново прибув на місце події, зчитати свідомість Сорба і вкласти в голема. Тільки так можна було врятувати брата. Але батько... відмовився.

- Що? Як відмовився? – у мене не вкладалося в голові. – Як можна відмовитися від рідного сина? Не спробувати його врятувати?! Адже хай хоч так, але він був би живим! Він все одно залишався б його сином!

Нелей опустив голову, помовчав, глухо сказав:

- Ми були дуже близькі з братом. Та й зараз близькі. Отримавши нову оболонку, Сорб вже не мав таланту магічного крику, але магія землі й надалі підкоряється йому. Правда, слабше, аніж це було в живого. В сенсі, коли він мав людське тіло. Проте брат почав відчувати пророчі хвилі, які періодично прокочуються нашим світом. Коли я їхав ще тоді до королівського палацу, коли відбувся той випадок з королевою, він попереджав. Казав, що бачить щось дуже погане. Відмовляв їхати. А я не послухав.

- Ти й зараз його не слухаєш, - зауважила я. – Він, мабуть, недарма Траллі прислав!

- І не буду слухати! Вони опікуються мною, як малою дитиною! Знюхалися з Траллі, й тепер «охороняють» мене від різних "небезпек". Сорб боїться втратити мене, єдиного, хто не відвернувся від нього тоді. Батько сказав: «Шматок глини не може бути моїм сином!». І наказав готувати тіло до погребіння, хоча Сорб ще дихав!

У графа стислися кулаки. Я слухала цю жахливу історію зі співчуттям і обуренням. Як герцог міг так вчинити з рідним сином?! Він мені з самого початку не сподобався. Ще під час тої нашої зустрічі на балу. Зарозумілий, нетерпимий, владний. Він ні на кого не зважаючи, знав тільки свою вигоду, користь, цінував лише титули і багатство. Он як хвилювався за репутацію Нелея! А це він хвилювався за себе: що ж подумає король, інші титуловані особи... Граф Нелей зовсім на нього не схожий. Хіба що зовні. Може, він пішов у матір?

- А... А мама? Як зреагувала ваша матір на все це? – спитала я Нелея, котрий аж почорнів від неприємних спогадів.

- Наша матір зникла. Пропала, ще коли ми були дітьми, - сказав граф. – Усі пошуки виявилися марними. Чому? З якої причини - невідомо. Батько, можливо, не каже всієї правди. І через десять років, згідно з законами Белавії, герцога Брастона визнали вдівцем, неодруженим. Я думаю, що вона захистила б тоді Сорба. Була добра, жвава, дуже нас із братом любила. Але... замість матері це зробив я. Мені було вже сімнадцять, чоловіки в цьому віці, за законами королівства, мають право ставати опікунами неповносправних людей. Я всупереч волі батька наказав зробити все, щоб Сорб міг жити. Хай і в вигляді голема... Тіло поховали, а Сорб, мій брат, залишився жити як голем... Батько дізнався про це, був незадоволений, але не більше. Попередив мене, щоб «цей» голем, як сказав він тоді, не потрапляв йому на очі, бо його справжній старший син зараз в могилі. Ось така невтішна історія, Янаро.

Я похитала головою.

- Це жахливо. Мені так шкода! Але ти вчинив правильно, Нелею, і благородно. А я-то думаю, чому Сорб зовсім не схожий на інших големів. Дуже жвавий, фамільяний з тобою і навіть вміє жартувати!

- Він довго звикав до нового тіла. Минуло років зо два, поки він зміг рухатися і говорити так, як зараз. І в нього бувають напади депресії. Тоді він хоче померти, тобто зруйнувати своє тіло, бо магія землі йому підкоряється. Він довго жив у одного з големомайстрів у Рубінському, той вчив його всьому, що потрібно. Якраз у цей період я «підкорював» столицю, я вже розповідав тобі. А потім, коли я повернувся і почав працювати у поліції, то взяв його до себе службовцем-архівістом. Я пропонував йому жити в мене в маєтку, але він категорично проти. Не знаю, чому. Каже, що мусить всього добиватися сам, щоб зрозуміти сенс свого нинішнього життя. Сорб дуже багато знає і багато читає, дуже цінний працівник. Він єдиний, кому я, крім тебе, розповів про свої підозри щодо королеви Маргарити... О, ми приїхали! – раптом скрикнув Нелей, вказуючи за вікно. – Сливарка!

Карета залишила ґрунтову дорогу позаду і весело в’їхала на горбисту бруківку. Вже коли ми майже під’їжджали до будинку того чоловіка, який шукав зниклу дівчину, пішов дрібний дощ.

У графа була адреса, і відповідно до неї за цією адресою мешкав есквайр Атторн Блавст з дружиною. Територія біля будиночка (а був він не дуже великим) з невеликими круглими клумбами, посипаними піском стежинами та кількома плодовими деревами, вражала доглянутістю та акуратність. Відчувалося, що тут живе хтось, хто любить у всьому порядок. Ми з графом, лишивши карету за низьким дощаним парканчиком, пройшли до вхідних дверей і Нелей постукав у двері спеціальною ручкою у вигляді лев'ячої голови.