Pra-07: Вихід

На другий земний день після прибуття Блукача на Землю

Ная-Марія спала глибоко, але не так, як звичайні люди. Її сни давно були під’єднані до смарт-дому, зокрема до його підсистеми «Оргосон», яка ретельно відстежувала кожен імпульс мозку й добирала гармонії для підтримання рівноваги. Та цього разу гармонії збилися. На екрані браслета замість плавної синусоїди з’явився різкий імпульс – короткий, але настирливий, наче хтось намагався пробитися крізь сон. Система спробувала його заглушити, проте імпульс повторився, тепер уже з відлунням, що нагадувало… музичну фразу. Смарт-дім чемно чекав, знаючи, що сьогодні концерт, і утримувався від активації будильника, прогнозуючи достатній запас часу, аби без поспіху вписатися у розклад дня.

На останньому етапі сну дивне тепло огортало її нічну сорочку, яка мерехтіла в ранковому світлі біолюмінісцентними нитками. Вона потягнулася не машинально, а радше по-котячому, відчуваючи, що сон був не зовсім сном, а чимось іншим. Та вирішила не заглиблюватися у пошуки відповіді, адже все одно «ще не час прокидатися».

Дівчина відкинула тонку ковдру, повернулася на бік, зібгала її в кокон і обійняла своїми стегнами. Дивне тепло тепер пульсувало в усьому її тілі. Вона розвела стегна і позбавилася кокону, знову потягуючись наче кішка. Нав’язлива музична фраза приємно відлунювала, затуманюючи непробуджену свідомість. Руки ковзнули по тілу, спочатку погладжуючи збуджені груди, а потім… Потім, коли пальці були міцно затиснуті між стегнами, хвилі тепла і загадкове музичне тло вивільнили з неї зойк насолоди.

Ная-Марія прокинулася не від будильника… В одній нічній сорочці вона підвелася з ліжка, несучи на собі невидиму присутність.

Ранок 22 квітня 2211 року розлився по кімнаті не просто світлом, а відчуттям кришталевої ясності. Дівчина прокинулася без звичної тривоги. Її мозок, зазвичай перевантажений хаотичними каскадами думок, сьогодні нагадував ідеально налаштований інструмент.

Вона підійшла до панорамного вікна. Місто врівноважено дихало разом із нею. У прозорому небі, позбавленому смогу, безшумно ковзали магнітні експреси, а над висотними шпилями-садами розгортали свої фотонні стабілізатори приватні шатли еліти, що прибувала на «Концерт П’яти Опер».

Інфільтрований у волокна її сорочки, цю панораму зчитував і Блукач. Для нього земні технології виглядали зворушливо-примітивними, але в цій недосконалості він бачив життя, яке варто було принаймні верифікувати.

«[СКАНУВАННЯ СУБ’ЄКТА 002 – НАЯ-МАРІЯ]

Ритм кров’яного м’яза – 70 ударів на хвилину (статус: ЛЕГКЕ ЗБУДЖЕННЯ).

Дихальний цикл: 6 циклів на хвилину.

Артеріальний тиск: 105/65 мм рт. ст.

[СКАНУВАННЯ ЗАВЕРШЕНЕ]»

Дівчина підійшла до дзеркального столика. Її пальці, довгі й тонкі, торкнулися кришки темного футляра і відкрили його. Усередині лежав головний інструмент її життя – не простий, а найкращий з тих, які можна було собі дозволити. Це була флейта. Професійна концертна модель Aurora Élysée 23 Platinum Resonance, створена 2207 року у співпраці між майстрами французької школи та інженерами космоепохи спеціально для солістів, що виконують Дебюссі, Равеля та сучасні оркестрові партії.

Корпус з особливого сплаву срібла й платини з нанокристалічними вставками забезпечував ідеальну акустичну чистоту. Внутрішні канали покриті тонким шаром графену для стабільності резонансу. Класичний мундштук із біокераміки індивідуально адаптовано під форму губ виконавиці. І все це – вагою, на 12% легшою від класичних моделей, але без втрати глибини звучання. Оснащена системою мікроналаштування клапанів, що автоматично підлаштовувалася під температуру й вологість, і «емоційним резонатором» – технологією, яка зчитувала мікроімпульси пальців і додавала відтінки тембру, ніби інструмент відчував настрій музиканта, флейта вважалася бездоганним шедевром своєї епохи.

Дівчина провела рукою по корпусу, відчуваючи холодну гладкість і знайому вагу. І водночас так, наче торкалася живої істоти. «Ти моя чарівна паличка», – подумала вона, але не сказала вголос.

Спостерігаючи з поверхні сорочки Блукачу подобалося, як ніжні людські пальці здатні вкладати у метал і біокераміку більше, ніж звук, який, очевидно, був головним призначенням інструменту, – пам’ять, любов, очікування. Насправді йому хотілося, щоб вона так само з любов’ю торкалася і його, як торкаються серця й душі. І саме в цю мить Блукач зрозумів, яким буде його наступний осередок.

Щойно срібло флейти відчуло тепло її шкіри, 640 грамів Блукача почали дифундувати з тканини сорочки через поверхню її пальців безпосередньо в молекулярну решітку інструмента.

«[ВЕРИФІКАЦІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО]

Директива 5/7: Пряма трансляція сигналу біо-синхронізації рівня 7 («Омега») заборонена через ризик термічної деградації нейронної мережі Суб’єкта 002, неуникненної у зв’язку з моїм обмеженням рівня 5.

Рішення: Активація протоколу «Мю» («Гармонійний міст»).

Мета: Корекція синаптичної провідності Суб’єкта 002. Підняття когнітивного ККД з 14,2% до… [прийняття рішення триває]… 15,8%. Це дозволить Суб’єкту ситуативно вийти на пік біологічних можливостей виду без порушення структурної цілісності мозку. Встановлення зворотного зв'язку через срібний резонатор інструмента.