Pra-02: Сигнал

182 земних роки тому

«Вартовий Рнмоарх,» – надійшло повідомлення від нейромережі Субдомену Розвідки: Кріонет. – «Куратор викликає Вас на стратегем з питань Вашого останнього Звіту.

Сигнатура:

Орбітальний цикл: Рік 1015, Гармоніка 4 Кріонета; Рік 351923 Скелори.

Осьовий цикл: Чверть 1 Кріонета.

Одиниця‑асистент Куратора, рівня 4-01»

Спостережний технополіс Кріонет Конфедерації Лебедя-Гідри-Змії-Ліри знаходився на крижаному астероїді діаметром 12 кілометрів, що обертався на висоті 11600 кілометрів навколо другої планети системи червоного карлика Gliese 433 в сузір’ї Гідри (згідно з земним реєстром) на відстані 29,6 світлових років[1] від Землі. Це був досить молодий форпост за планетарними мірками, але вже інтегрований у мережу стратегічних вузлів Конфедерації скелоріанців.

«Крижаний форпост», задуманий як один з найсміливіших експериментів свого часу, розгортався у кілька великих високотехнологічних актів.

Реалізацію проєкту «Кріонет» скелоріанці розпочали 346794 скелоріанського року відносно початку літочислення їхньою цивілізацією близько п’ятнадцяти тисяч земних років тому. З орбітальним циклом (обертанням Ядра Конфедерації – планети Скелора навколо своєї зірки – червоного карлика Wolf 1069 у сузір’ї Лебедя, згідно з земним реєстром) у 15,6 земних діб, це відповідало 1810 року н.е. за григоріанським календарем Землі.

За 2387 скелоріанських років (102 земних роки) до початку робіт зі Скелори в околиці третьої планети в системі зірки Gliese 433 – GJ 433 c – вирушив флот з п’яти транспортників – одного військового та чотирьох цивільних – з п’ятдесятьма тисячами особин персоналу та мешканців на кожному. Саме за цей час експедиції вдалося подолати відстань у 20 світлових років на помірній крейсерській швидкості 0,2с[2] з короткими фазами розгону і гальмування. Прибувши на місце, військовий корабель зайнявся створенням периметру безпеки для всього проєкту, а цивільні були розділені для виконання окремих функцій: геології і каркасобудування, атмосфери і гідропоніки, енергетики і квантового обчислення та соціальної інфраструктури.

Спершу, на етапі «Нуль» протягом перших 47 скелоріанських років (2 земних років) астероїд вкрили напиленням з металізованих наночастинок срібла і алюмінію, створивши Дзеркало Альбедо, яке підвищило здатність поверхні відбивати потоки світла і тепла від зорі до 98-99 відсотків без плавлення криги. Об’єкт став подібним на гігантську дзеркальну краплю.

Флот великих дронів розгорнув навколо астероїда надпровідну сітку, створивши своєрідну магнітну «клітку», в яку магніто-гідродинамічні захоплювачі затягнули небесне тіло і стабілізували його контрольоване утримання. Кораблі-тягачі вишикувалися, готові до використання своєї маси для зміни траєкторії астероїда через взаємодію типу «гравітаційний канат», щоб не пошкодити крижану структуру. Далі об’єкт вкрили абляційним щитом шляхом змішування зовнішніх 100 метрів криги з вуглецевим волокном – ніби загорнули у блискучу крижану броню перед важкою подорожжю на 700 мільйонів кілометрів, що приблизно відповідало відстані від Землі до Юпітера у Сонячній системі. Для створення ефекту магнітного термічного дефлектора у товщу льоду вплавили антиматеріальні котушки. Вони активували потужне штучне магнітне поле, що відхиляло плазму зоряного вітру з червоного карлика навколо астероїда, створюючи безпечний магнітосферний «міхур». Але, щоб це захисне поле не чинило перешкод для зовнішнього зв’язку, інженери Конфедерації використали його циклічну пульсацію, при якій воно працювало лише короткими імпульсами, в мікросекундних паузах між якими антени робили «знімки» ефіру. Мільярди таких знімків в подальшому синхронізувалися в єдине аудіо- чи інформаційне повідомлення.

Для активного кріо-охолодження всередині крижаного масиву було прокладено тисячі кілометрів капілярів, якими циркулював рідкий гелій, і тепло, яке все ж таки просочувалося крізь зовнішні шари, перехоплювалось цією мережею і переносилось до тіньової сторони астероїда, завжди повернутої від зірки. А там були встановлені гігантські радіаторні панелі, які скидали тепло у чорне небо.

Наступні етапи – «Транзиту» і «Будівництва» розпочалися одночасно. Коли об’єкт рушив від холодної третьої до теплішої другої планети, його тіло ожило. Антиматеріальні двигуни давали тривалий імпульс, а гравітаційні тягачі коригували шлях. Усередині ж, поки астероїд летів крізь порожнечу, нано-роботи й термічні бури фокусованими нейтринними пучками виплавляли з криги каверну діаметром вісім кілометрів і вплавляли у неї геодезичну коміркову структуру з надміцних сплавів, яка утримувала тиск крижаної товщі. Так виростав каркас майбутнього багатоярусного міста-сфери. Крига, що плавилася, випаровувалася і відводилася через спеціальні канали на поверхню, де знову замерзала, утворюючи додатковий захисний «щит» для регулярного нарощування «броні» від космічної радіації й даруючи перші запаси води й кисню тим, хто мав тут оселитися. Між міськими нутрощами і кригою встановили активний вакуумний прошарок з дзеркальним напиленням, що заважало теплу майбутнього міста плавити оболонку астероїда. Також внутрішню оболонку міста зміцнили наноструктурованим графеном, що створило герметичну «бульбашку», в якій підтримувалися атмосфера і тиск. Крига навколо неї товщиною у кілька кілометрів служила природним захистом від радіації та космічних променів.