Перед-01: Подія

Щось гучно гримнуло на горищі і важко покотилося підлогою. За мить так само несподівано все стихло. Мявкнув кіт. Він, очевидно, був нажаханий, тож пазурі виступили з подушечок і зацокотіли сходинками, коли злітав вниз. «Так незвично, чорт забирай! І що це в дідька було?!» – міг би подумати він на ходу. Але ні, кіт не міг думати, і це були лише його інстинкти: тікати про всяк випадок, поближче до хазяйки, а там – як воно буде.

У спальні на величезному ліжку, обіпершись на подушку для зручного читання, самотньо напівлежала дівчина, гортаючи улюблену «Симфоніку». Збентежена грюкотом, вона відклала журнал і покликала виховательним тоном: «Кларнет!»

Кіт, звичайно, не відповів, оскільки говорити він теж не міг. Довелося встати і вийти в коридор. Увімкнулося світло і вона побачила як біля сходинок на горище, присівши лише на задні лапки, стовбичив звичний вугільний мейн-кун, а перед ним… незвична калюжа – продукт котячого переляку.

— Ох, Кларрі! – пом’якшала вона. – Знову за старе? Ти ж у мене вже дорослий хлопчик, як тобі не соромно!

Коту, ну, ви зрозуміли…

«Я гуляв горищем,» – промовляли очі безмовної тваринки, – «аж тут бум і я… (тут кіт спробував би приховати своє боягузтво)… вирішив, що мені там більше не цікаво. І ось я тут!». Натомість, з розкритої мордочки пролунало лише:

— Мяу! – і він одразу підбіг ластитися до хазяйки.

— Чекай, Кларрі, тепер тут треба прибрати. – І вже голосніше додала для смарт-дому: «Вологе прибирання з осушуванням!» Дзенькнув сигнал вмикання і робо-пилосос з ємностями для поглинання рідини викотився на завдання. Коли було по всьому – вона просто викинула утилізаційний пакет у смітник.

— Хочеш перекусити? – дівчина повернулася до кота. – Бо я так. Ти мене налякав, негіднику. Пішли!

— Мяу! Мяу! – відповів той, задоволено піднявши хвіст.

— Я так і знала, – засміялася вона, коли вони прийшли до кухні, і сама турботливо насипала в його мисочку «Суперкорм для нічних кавалерів». Собі зробила канапку з лососем і авокадо, а вже чіткіше промовила до смарт-заварника: «Ванільний чай!»

Коли апарат забулькотів і капсула з натуральним гормоном щастя повністю розчинилася, у порцелянову філіжаночку тонкою цівкою заструмотів запашний релаксуючий напій. Дзеньк! І вона вже гріла руки й обпікала губи.

Насолодившись несподіваним перекусом, обидвоє повернулися в спальню. Дівчина одразу застрибнула під ковдру, а кіт зупинився на порозі й повільно вивчав ситуацію, перш ніж ліниво вмоститися на ліжку, зберігаючи настороженість у погляді.

Дівчина повернулася до читання, підхопивши відкладену «Симфоніку» – рідкісне в час планшетів елітне видання Світової капітули опери на художньому крейдованому папері високої щільності, незвично великого формату.

Кіт натомість скрутився калачиком і, прикривши очі, нарешті задоволено замуркотів. Він наче втікав від нещодавнього стресу у солодку дрімоту.

Дівчина перегорнула чергову сторінку, жадібно вчитуючись у розлогий текст про підготовку прийдешнього грандіозного концерту. Йшлося про глобальний проєкт «Synchronia Operarum 5x5x5», де у невеликій сольній п’єсі Дебюссі мала виступити і вона – Ная-Марія Світла, молода флейтистка Національного оркестру. «Це щось несамовите!» – читала вона, – «П’ять опер у п’ятьох оперних театрах у виконанні п’ятьох оркестрів світового рівня вивищуватимуть душі слухачів у сяйві неперевершеної музики вічності! Велично мандруючи світом від Teatro alla Scala до Palais Garnier, Metropolitan Opera і Sydney Opera, цьогорічний етап проєкту прибув до Opera Leopolitana – якраз на вшанування тисячоліття цього світлотворного екополіса Міжморської Співдружності 22-24 квітня 2211 року!» Останні рядки, як здалося Наї-Марії, наче взялися ледь помітно коливатись. Виправдовуючи це засинанням, вона просто протерла очі і продовжила. Та щоглибше вона занурювалася у текст, амплітуда коливання наступних рядків дедалі більше нагадувала світловий сигнал імпульсу на екрані осцилографа. Іноді цей умовний сигнал перекручувався з сусідніми рядками, часом розривався на окремі фрази і слова або складався у геометричні фігури, а то й малював дивовижні зображення: квітку любистка, мордочку мейн-куна, Хрест сузір’я Лебедя... Малюнки ставали щораз більшими, підміняючи собою текст, який просто зникав, звільняючи білосніжні сторінки для нових замальовок. Тепер вони замиготіли всіма барвами веселки, наче якийсь незримий дизайнер застосував візуальний ефект неонового блимання.

— Так! Все! – сказала вона собі вголос. – Я вже зовсім сплю. – Тоді відклала журнал, поправила подушку, вляглася, і світло згасло.

Від руху на ліжку кіт підозріло привідкрив очі, але, переконавшись, що це марна тривога, повернувся до своєї муркотливої дрімоти.

Вже за п’ятнадцять хвилин оргобраслети обох показували стадію легкого сну і система смарт-дому підлаштувалася до його дбайливого підтримання. Тепер ніби всі спокійно спали. Однак це не було так...