47

47

Артем йшов між рідкими деревами лісу. Він був виснажений і голодний, але не дозволяв собі зупинятися. Попри все він має якомога швидше доставити булаву. Заради цього козаки згодились на смерть, щоб саме він виконав завдання. Але ж куди її доставити, куди нести? Кому?

Артем згадав той момент, коли все вирішилося.

Козаки були на пагорбі й радилися що робити далі.

- Потрібно перш за все зробити ось як, - сказав Макар. – Головне наше спільне завдання, не допустити, щоб булава потрапила до лихих рук. Ба більше, щоб ніхто ніколи її більше не зміг взяти до рук. Отож, хтось один з нас має вийти з цього оточення й забрати з собою булаву.

- Думка твереза, - погодився Артем. – Але хто?

- Нема часу довго роздумувати, - сказав Яків. – Кинемо жереб.

На таку пропозицію всі пристали. Максим відійшов у бік, підняв з підлоги суху гілочку й розламав її на п’ять частин.

- Отже, так – сказав Максим підходячи до гурту, - в мене в руці п’ять паличок. Видимі вам частини рівні, але одна з них коротша від інших. Хто витягує коротку, той іде. Згода?

Всі знову погодилися.

Першим тягнув Макар. Його гілочка виявилася довгою. Наступним обирав Артем. І саме він витяг коротку паличку.

- Отакої, - засміявся Яків, - не всі навіть встигли взяти участь.

- Все чесно, - сказав Грицько і знизав плечима.

- Так, але я все ж за те, щоб ішов Грицько, - сказав Артем.

- Ні, - заперечив Макар. – Думаю, тут усім зрозуміло, що саме ти маєш нести її. В тебе, як і Максима, сила. В дорозі зможеш навіть один дати бій, втекти чи сховатися.

Козаки закивали головами.

- Раз так доля вирішила, значить так тому й бути, - відрізав Яків. – Питання лиш як тебе звідси вивести.

Грак вагався. Він не з тих, хто охоче кидає своїх товаришів у скрутний час. Йому було легше залишитися і загинути разом з усіма, якщо доведеться, ніж піти. З іншого боку, він не любив зайвих вагань. Тож душа його розривалась. Козаки бачили настрій Артема, тому говорили чітко, бо все вже вирішено. Жодних «але».

- Щось придумаємо, - посміхнувся Максим у відповідь на питання Якова.

- Куди підеш? – запитав Макар в Артема.

Артем розумів про що питає Макар. Макар був помічником Кирика й бажав, щоб булава дісталася саме до нього. Та він розумів, що в Грака інше завдання від Хмельницького.

- Я ще не вирішив, - чесно сказав Артем.

- Так навіть краще, - сказав Макар. – Якщо ми не знаємо, то й нікому не розкажемо.

Грак накинув на себе якесь старе простирадло й пішов просто між двох патрулів.

Розбійники в цей час ліниво сиділи в траві. Раптом вони побачили коня, що йшов неподалік. Та щойно чоловіки звернули на тварину увагу, той чимдуж побіг від них. Розбійники були здивовані. Звідки тут кінь взявся? Мара якась.

То й справді була мара. Козаки дивилися вслід Артему, поки той не зник за обрієм.

- То це ви так швидко бігаєте? – запитав у Максима Грицько.

- За певних умов, - відповів Хорт.

- Оце так. А мене навчиш?

- Можна спробувати, - задумався Максим, - але це не всім дано, тож може чекати розчарування.

- Я готовий, - підскочив Грицько.

- Тоді звісно спробуємо. Лиш виберемося звідси.

Артем ще якийсь час чув, що відбувається на пагорбі, поки Максим не перестав допомагати йому маскуватись. Потім голоси замовкли.

Артем зізнавався собі в тому, що цими спогадами лиш віддаляє необхідність прийняття рішення. А вирішувати потрібно прямо зараз, бо вже дуже скоро роздоріжжя. Одна дорога до Кирика, інша до Хмельницького. Часу дуже мало. На тому розпутті Грак вже має знати куди йому йти.

Вже ввечері Артем зустрівся з Кириком.

- Ааа, юначе, - всміхнувся Кирик, - вітаю.

- Вітаю, та геть не весело мені, батьку.

- Так, я знаю. Відчув, що відбулося щось дуже недобре. Розкажи.

Вони знову сиділи в напівтемній кімнаті під землею й Артем розповідав як вийшло так, що він опинився тут сам.

Після розповіді Грака настрій Кирика погіршився. Не те про що розказує козак, відчув старий характерник. Сталося щось страшніше. І десь глибоко в середині Кирик розумів що саме, але Артемові нічого поки що не розповідав.

- Іди, козаче, відпочинь. Та надовго затримуватись тут тобі не можна. Коли я буду знешкоджувати булаву, нікого не має бути тут.

Кирик знову провів Артема в ту ж кімнату, де козак відпочивав і минулого разу. Душа Грака була не на місці. Він багато переживав і хвилювався. Як там його товариші? Що йому робити далі? Хотілося зараз же бігти назад на допомогу своїм, але варто все обдумати. Та й повертатися краще з підмогою. Чи дуже він один допоможе?

З цими думками запорожець і заснув. Спочатку сон був тривожний. Це побачив Кирик і за допомогою куріння духмяних заспокійливих трав замирив розтривожену душу Артема.