46

46

Кількість загиблих найманців була велика. Не один десяток поліг в битві. Тепер вже бійці не так спокійно чекали наступного штурму. Зараз козаки на вершині здавалися їм не легкою здобиччю, а якимись непереможними демонами. Через це серед найманців росло невдоволення.

- Що робити, - звернулися до Назара командири, - наші втрати загрозливо великі? Бійці можуть збунтуватися. А до цього краще не доводити.

- Так, я розумію, - сказав Драбина. – Ми можемо створити особливий загін, що під прикриттям загальної атаки за допомогою мушкетів ослабить козаків?

- Так, але що ви маєте на увазі?

- Ну не знаю. Нехай по ногах стріляють.

- Так, думаю таке можна влаштувати.

- Але я наголошую, - Назар підняв вказівний палець, - що мені потрібен хоча б один живий. Тому нехай стрільців буде небагато, щоб не постріляли там усіх ненароком.

Однак проведенню атаки завадила ніч. Сонце зайшло й навколо почало швидко темніти. Назар не хотів відкладати атаку, але вважав, що поспішати теж не варто. Поспішна підготовка могла зірвати задум. А ситуація в загонах найманців була хитка. Відчувалося невдоволення й існувала небезпека, що чергова невдала атака з втратами може привести до бунту. Тоді в кращому разі Драбина залишиться один. А в гіршому, його ж найманці його ж і скарають. У ситуації, що склалася ще невідомо що краще для Назара. Без булави йому все одно життя не буде. Принаймні не в східній Європі так точно.

Отож наступ було відкладено до ранку. Драбина закликав командирів відповідально поставитися до підготовки операції. Командири, попри те, що були найманцями, прислухалися до слів Назара. Вони теж відчували напругу у своїх загонах і теж не хотіли ризикувати. Цілком ймовірно, що в разі бунту їх теж не пошкодують. Та й втрачати такого замовника не хотілося. А що? Платить добре, робота загалом проста. Оце тільки зараз трохи в халепу втрапили. А решту ж часу просто охороняли його та будинок. Жодного ризику чи небезпеки. Так буває не часто. Переважно, якщо хтось платить, то вимагає то в перших ланках у бій іти, то місто якесь здобувати. А тут така удача. Звісно, більшість бійців цього не розуміють. Але на те й командири, щоб бути далекогляднішими та дбати про своїх підопічних.

Тому й до майбутнього штурму віднеслися відповідально. До пізньої ночі вони муштрували бійців, готуючи до атаки.

Водночас Назар дуже хвилювався, що козаки щось вигадають і вранці на пагорбі їх вже не буде. Він наказав посилити патрулі навколо пагорба, щоб миша не проскочила. Сам особисто регулярно перевіряв варту. Ніч була тривожна.

І всі ці застережні заходи Драбини були не даремними. Бо козаки таки вирішили спробувати вирватися під покровом ночі, як і планували раніше. Вони залишили замість себе щось на кшталт опудал, які здалеку нагадували силуети людей. Це мало б приспати пильність вартових. Але зараз вже козаків оточили не якісь розбійники, а більш серйозні бійці, які ще й постійно контролювалися Назаром.

Козаки покинули свій табір на вершині пагорба й спустилися з того боку, де, на їхню думку, було більше шансів проскочити непомітними. Спочатку все було тихо. Козаки йшли крізь темряву й ніхто їх не помічав. Але в якусь секунду невеликий кінний загін різко попрямував у їхній бік. Козаки спочатку принишкли, сподіваючись, що вони ще не помічені, просто вартові здійснюють черговий обхід. Однак комонні їхали прямо на них і сходу атакували.

В такій ситуації козакам довелося відступати назад на пагорб, відбиваючись від ворога. Повернутися у свій табір їм вдалося, але Макара було поранено. Це ще добре, що вдалося швидко повернутися й ніхто з ворогів не піднявся на вершину, поки їх не було. Тоді вже точно не залишилося б жодних шансів. Та все трапилося доволі швидко та тихо. Назар дізнався про це лиш з доповіді вартових.

Ця новина певною мірою заспокоїли Назара. Так, козаки спробували, як він і передбачав, але їм не вдалося. Отже, він організував усе як треба й нікуди вони до ранку тепер не подінуться. Драбина після цього навіть зміг заснути.

Його розбудили, коли на вулиці ще було темно.

- За годину світанок, - сказав один з командирів, - ми готуємось.

- Добре, - відповів сонний Назар.

На світанку почався черговий штурм пагорба.

Козаки вже не спали. Той, хто чергував біля вогню побачив підготовку й розбудив побратимів. Вони зарядили свої мушкети та пістолі, приготували шаблі й чекали.

Ворог знову поліз з усіх боків. Так само як і перед цим, основний натиск був з того боку, де схил був пологий. Козаки продовжували успішно тримати оборону. Та в якийсь момент почулася команда й атака припинилася. Ті, хто атакував швидко відступили. Виявилося, вони відійшли назад, щоб відкрити огляд стрілкам, що вже зайняли позиції трохи позаду.

Яків не розгубився й тут же схопив заздалегідь приготований пістоль. Влучним пострілом він вбив одного з ворожих стрільців. Але тут же почулися постріли у відповідь. Яків одразу впав без духу. Решту козаків було поранено в ноги. Після пострілу ворог знову кинувся в шабельну атаку.

Поранений у двох місцях Макар не зміг дати відсіч противнику. Його відділили від решти й скрутили. Максим відмахувався як міг, але козаки вже не змогли не допустити на вершину найманців. Удар тупою частиною шаблі по голові десь ззаду позбавив Максима свідомості. Козацький табір на вершині пагорба було взято.