45

45

Назар одразу розкусив свого провідника. Він бачив, що то людина ница та безпринципна. Тому покладатися на його слова чи обіцянки ніяк не можна. Драбина наказав прив’язати розбійника до сідла, а його коня припнути до іншого. Розбійник зрозумів, що втекти не вдасться й настрій його геть зіпсувався. За таких умов буде складно залишитися живим. Або свої за зраду скарають, або ці, щойно стане їм непотрібним. Він глянув на Драбину. В того було незворушне обличчя. Ні, домовитися з таким теж не вийде.

Рухалися повільно, але й особливо поспішати не було потреби. Козаки оточені й нікуди не дінуться, а ті, хто оточив будуть чекати зброю й не полізуть більше на рожен. Як і раніше, Драбина постійно висилав вперед розвідку.

Їхали не довго, коли розвідка вернулася й повідомила, що вони прибули. Попереду чималий загін, що оточив пагорб. Хто на пагорбі не видно, бо там якась халабуда влаштована. Драбина підійшов до полоненого.

- Так, - сказав розбійник, - це вони.

Назар покликав до себе командирів загонів і відійшов з ними в бік.

- Добре, що ці дурні не здогадалися виставити варту навколо свого табору, - сказав підходячи один з командирів.

- Це точно, - погодився інший.

- Що будемо робити? – запитав Назар.

- Можна піти до них і разом атакувати оточених, - запропонував один.

- Ні, - запротестував інший, - цього робити не варто. Це ж звичайні розбишаки. З ними взагалі домовлятися ні про що не можна. Як думаєте, що буде як ми виб’ємо козаків? Вони ж просто так не підуть. Захочуть свою частку. Вони ж так довго морочаться з тими запорожцями. А нас не так вже й багато. Їх більше. Нехай вони не такі вправні й озброєні гірше, але в тісній раптовій атаці в них перевага. А їм ой як захочеться й наших коней, і зброю. З тих оточених що взяти? Та ще й на таку велику зграю.

Ці слова здалися Назару розумними.

- Що пропонуєш? – запитав він.

- Думаю їх краще одразу позбутися.

- Як ми це зробимо? Їх і справді чимало.

- Вони не мають вогнепальної зброї. Це наш ключ до успіху. Заховаємо частину наших бійців з мушкетами в заростях якомога ближче до пагорка. Іншу частину з другого боку. Решта з шаблями верхи чекають осторонь Перша група нехай обстрілює банду. В нас буде час, поки вони второпають що й до чого. Вони розпорошені навколо пагорба, значить гуртом одразу не кинуться. Ми ж постійно поливаємо їх кулями. Коли ж вони врешті зберуться й кинуться в атаку на наших стрільців, палити почне друга група з іншого боку. Впевнений, що розбійники переоцінять наші можливості й запанікують. Тут в атаку кинуться комонні й розіб’ють збентежених харцизяк, якщо ті раніше не втечуть. Навряд чи вони добре організовані та дисципліновані.

- Що скажете? – запитав Драбина у решти.

Всі схвально закивали головами.

- Що ж, тоді так і зробимо. Командуй, - сказав Назар тому, хто все це запропонував. - Лиш відішліть кількох до Ярослава, нехай зустрічає там наші загони й спрямовує до нас.

- А що робити з полоненим?

- Нам він більше не потрібен. Тільки щоб не писнув.

- Зрозумів.

Бійці почали ділитися на загони, займати свої місця та заряджати всю наявну зброю.

Тим часом до полоненого розбійника підійшов один з бійців. Він широко посміхався.

- Що ж, щасливцю. В нашого отамана гарний настрій, тож тобі пощастило.

Найманець дістав ножа. Полонений зрадів і простягнув в бік чоловіка зв’язані руки, щоб той розрізав пута й звільнив його. Натомість найманець швидким та точним ударом загнав ножа в груди полоненому по саму рукоятку. Розбійник переляканими очима дивився на свого вбивцю й поволі опускався на землю. Він відчував, що життя покидає його. Найманець витер закривавленого ножа об одяг мертвого й пішов, залишивши вбитого лежати як лежав.

Драбина активно брав участь в підготовці до атаки. Він не заважав призначеному головним, але спостерігав і контролював усе, що той робив. Крім того, Драбина сам допомагав заряджати зброю. Він дуже хвилювався. Занадто багато стоїть на кону. Його, мабуть, вже чекають в Ряшеві багаті пани, що жадають собі булаву. Якщо Драбина не отримає її, то про спокійне життя можна забути. Гроші закінчуються. Він вклав у цю ідею все, що мав. Крім того, його будуть шукати ті, кого він фактично обдурив. Таке йому не подарують і захочуть покарати. Отже, хвилюватися було через що. Тому Назар намагався зайняти себе, щоб бути при справі й відволіктися від сумних та тривожних думок.

Скоро все було готово. Всі бійці виставлені й чекали лише команди. Командир дивився на Назара Драбину. Той кивнув. І команда до атаки пролунала.

Враз тишу природи розірвав гучний грім пострілів. Багато розбійників тут же впали на землю. Решта перелякалися й почали метушитися. Звідти долинали крики й невиразні команди. Хтось намагався заспокоїти решту й привести їх до якогось порядку. Це виходило дуже зле. Знову почувся постріл. Тепер розбійники перелякалися ще дужче. Хтось вже побіг в протилежний від пострілів бік, намагаючись врятуватися. Так би всі розбіглися, якби решта банди, що перебувала з іншого боку пагорба не поспішила на допомогу тим, кого обстрілювали. Постріли продовжувалися. Але розбійники побачили, що їх багато й набралися хоробрості. Вони почали слухатися своїх отаманів, які все бігали, підбадьорювали та намагалися організувати своїх поплічників.