44

44

Хлопці швидко роззнайомилися. Часу на розмови нині не було, тому вирішили спочатку зайнятися справами, а вже пізніше ляси точити.

- Як же це ви хлопці без коней по степу гуляєте? - запитав Артем.

- Та ото ж гуляємо, - невдоволено сказав Макар і глянув на Грицька.

- А що я? - помітив погляд Макара Грицько. – Я ж все розказав чесно та вибачився.

- Добре, добре, - поблажливо сказав Макар, - всяке буває.

Артем та Максим дивилися на Грицька, а в очах горіла цікавість.

- Обкрутила його молода циганка, - врешті сказав Яків. – Вони часом і правда дуже гарні трапляються. От наш хлопчина й попався. Залишили його стерегти коней, а вона його зачарувала. І поки дівчина відволікала, її поплічники поцупили коней. Шкода, звісно, гарні коні були. Але він ще молодий, мало досвіду. А досвід він як набувається? Поки сам не втрапиш, не зрозумієш.

- Ну а з циганкою тобі сподобалось, - засміявся Максим, - виробляла якісь викрутаси на сіннику?

Грицько засоромився і всі засміялися. Ох вже ці козаки. Нема в них заборонених тем. Якщо вже вирішили пожартувати, то не міряють куди лізуть. Зате відкриті люди. З такими за все побалакати можна.

- Грошей, щоб придбати нових трьох коней не маємо, тому довелося викручуватися так. Не красти ж, кінець кінцем. Хай там яка нужда, а не можна паплюжити славне українське лицарство-козацтво.

- Ви теж козаки? – запитав Максим.

- Не те щоб, - відповів Грицько, - але зараз кожен, хто за Україну воює козак. Хіба ні?

- Ну, хлопче, - посміхнувся Артем, - такий завзятий та чесний хлопчина як ти точно козак поза всякими сумнівами.

Грицько відчув певну іронію в словах Артема, але такі слова все одно були приємні. Сам же Грак говорив зовсім без жартів. Він дійсно вважав так, як сказав. На його думку, такі як оцей енергійний, хоча ще недосвідчений молодий хлопчина справді був більше козаком, ніж деякі биті січовики, що плели інтриги та шукали собі вигоду. З таким хоч у вогонь, хоч у воду.

Слова Артема підняли Грицькові настрій і він перестав соромитися того, що втратив коней, тому став більш товариським та балакучим.

- Та клята циганка, - говорив Грицько, - нехай тільки попадеться мені…

- То ти ще раз її на сінник поведи. Та покарай як треба.

Всі знову зареготали. Розбійники чули той регіт й спочатку дивувалися, а потім і побоюватися почали. Якісь ці люди несповна розуму. Опинилися в такій ситуації, а веселяться як на весіллі.

- Та ну що ви… Якщо по правді, то не те щоб обікрала. Її друзі замість коней залишили якусь торбу. В ній чимало потрібних речей. Хоча хлопці й казали викинути її, та я все ж забрав і тягаю оце за собою.

Грицько дістав торбу. Вона була доволі велика. Бідний хлопець, як він тільки її носив таку важку. Грицько став перебирати вміст торби. Варто визнати, що потрібні речі в ній таки знайшлися. Дуже до речі була мотузка та якісь шматки тканини, схожі на укривала. За їх допомогою козаки спорудили щось на кшталт намету, в якому можна було заховатися від ворожого ока. Ще там було кілька ножів та деякі інші речі, що в даній ситуації не були корисними.

Та халабуда, яку збудували загнані на вершину пагорбу чоловіки була не така вже й непотрібна. Вона відігравала свою роль. Самі її мешканці почувалися більш затишно, коли не були під постійним наглядом ворогів. Розбійники ж, навпаки нервували, що не можуть постійно спостерігати за своїми жертвами. Може ці фактори не були вирішальними, але в таких ситуація дрібниць не буває.

Облаштувавши собі табір, козаки почали думати як діяти далі. Розбійники ж тим часом оточили пагорб з усіх боків і собі радились що робити. Радились не довго. Вже хвилин за десять вони розпочали атаку. Це була просто відчайдушна спроба наступу на крутий пагорб. Без будь-яких хитрощів. Їхня атака перебила раду козаків і вони стали до оборони. В першу чергу зарядили всю наявну вогнепальну зброю. За неї відповідав Яків. Це був досвідчений воїн, що славився вмінням влучно стріляти. Оскільки пороху була обмежена кількість, вирішено було стріляти тільки в крайніх випадках або при можливості знищити того з нападників, кого розбійники визнавали своїм лідером. Банда без лідера – це просто неорганізоване стадо. В цьому вже мали можливість переконатися Артем з Максимом.

Козаки стали кожен зі свого боку пагорба. Атака розвивалася дуже кволо й неорганізовано. Ті, хто підіймався по похилій частині пагорка вже добігали до його піку, де їх зустрічав Артем. З інших же сторін розбійники видряпувалися як могли, але діло йшло туго. Побачивши, що Артем вже вступив у битву, Максим став йому на допомогу. Вдвох вони успішно тримали вузеньку ділянку атаки.

- Хлопці, - сказав Макар, - я дивлюся, що з інших боків такої навали не буде. Тож будемо змінювати одне одного на тому місці, де ви зараз. Так зможемо довше протриматися.

- Гарна думка, - погодилися запорожці.

Яків стояв з самопалом і уважно спостерігав за боєм. Він був готовий в разі небезпеки підстрахувати Артема та Максима. Однак ті були досить вправними в шабельному бою, тому й допомоги поки що не потребували.

За якийсь час Грака та Хорта змінили Макар та Грицько. З інших боків пагорба як такої атаки не відбувалося. По крутих схилах вдавалося дістатися до вершини лиш поодиноким розбійникам, яких тут же зустрічали й нещадно рубали. Бій тривав не довго. Розбійники збагнули безперспективність атаки й зупинили її.