42

42

Артем та Максим лежали на пагорбі й спостерігали за двома гуляками. Двоє поволі наближалися до пагорба, повз який проходила дорога. Максим вийшов зі сховку й підійшов до чоловіків.

- Здорові будьте, хлопці, - весело привітався Хорт.

Чоловіки зупинилися й нерозуміючими очима подивилися на Максима. Вони стояли похитуючись і мовчали.

- Хлопці, - знову заговорив Максим, - я бачу ви гуляєте. А я тут з товаришем теж гульнути не проти.

- Чого тобі треба, чоловіче? - досить тверезо запитав один з чоловіків.

- Бачу, ви серйозні люди. Справді маю справу до вас. Але перед тим може по чарочці. За знайомство, так би мовити.

Після цих слів хмільні чоловіки пожвавилися. Пропозиція їх явно зацікавила і вони погодилися. Максим повів нових знайомців до їхнього з Артемом табору. Грак ще з-за пагорбу зметикував до чого веде Максим, тому зараз вже все було готове, щоб зустріти гостей. Запорожці пригостили чоловіків. Вони разом випивали й закусували. Настрій у всіх був піднесений.

- Ну що ж, хлопці, - з часом сказав Максим, - може до справи? Бо маємо для вас підробіток.

- А що робити потрібно?

Видно, що ці пияки були досить ледачими. Але гроші таким завжди потрібні, особливо легкі.

- А нічого, - посміхнувся Максим.

- Я так? – з недовірою питали чоловіки.

- Ми даємо вам гроші й коней, а ви просто йдіть до міста й при першій же можливості підійдіть до якоїсь сторожі й скажіть, що ви Артем Грак та Максим Хорт. Вас затримають, а згодом відпустять.

- І все?

- Все.

- А хто такі ці Максим та Артем? Вони щось накоїли, бо ще вб’ють нас замість них?

- Ні за що не переживайте. То така умовна інформація. Вас відпустять і можете йти святкувати такий легкий заробіток. Але знайте, що ви під наглядом і якщо надумаєте обдурити, то тоді вже за ваше життя і здоров’я не ручаємося.

Двоє чоловіків на хвилинку задумались. Потім подивилися одне на одного туманними очима, знизали плечима й погодились. Може, якби були тверезими, то й не згодилися на таку підозрілу справу. Але нині їм було море по коліна. Козаки швидко їх зібрали й відправили в дорогу, давши з собою ще пляшку горілки.

- А не обдурять? – сумнівався Артем.

- Не знаю. Думаю, ні. Але ж ми дізнаємося, раптом що. Покараємо.

- Так, але нам під того легше не стане. А вони не такі вже й дурні. Їх же й справді можуть вбити.

- Можуть, - погодився Максим, - але таким завжди щастить.

- І що робимо далі? – запитав Артем.

- Ну я до кінця ще все не продумав, але основна думка в тому, щоб пробратися непомітними в місто, знайти штаб Драбини й коли той на радощах побіжить до затриманих Грака та Хорта, викрасти булаву й дай боже ноги звідси.

- Зрозуміло, але є певні проблеми.

- Так. Як пробратися в місто, як дізнатися де отаборився Назар? Може Драбина нікуди й не піде, а полонених приведуть прямо до нього. Що тоді? Я розумію, що дуже багато перешкод може трапитися, але потрібно ж з чогось почати. От ми й почали, а далі будемо орієнтуватися по ходу справи. Може саме за допомогою таких дій і вдасться обдурити Назара. Якщо він зможе перехопити наші думки, то саме в спонтанних рішеннях наша перевага.

Запорожці задумалися.

- Думаю, я знаю як ми все це зробимо. Ми ж на березі річки. А ця річка йде через все місто. Нею й потрапимо непомітно в середину.

На тому й порішили. Обдумавши ще деякі деталі, запорожці почали лаштуватися в дорогу. Всі речі, що не потрібно було брати з собою, вони заховали тут же на березі. Самі ж пірнули у воду й зникли у її темряві.

На березі тієї ж річки ближче до міста рибачив хлопчина. Він уважно слідкував за поплавком, коли побачив у воді два темні силуети, що швидко плили під водою в бік міста й нагадували велетенських сомів. Хлопець підійшов до води ближче, щоб краще роздивитися, але тіні вже зникли.

Голови запорожців показалися над водою, коли вже спустилася темрява. Вони тихенько огледілись і побачили попереду біля річки маєток, в дворі якого перебували вояки.

- Це там, - сказав Артем.

- Що саме? – спочатку не зрозумів Максим. – Ти маєш на увазі Драбину?

- Так. І булава там.

- Схоже ми зарано. Наші посланці ще не дійшли. Інакше тут би було пожвавлення. Потрібно почекати.

Але чекати довго не довелося. Скоро до маєтку прийшли якісь люди, а після з’явився й Назар. Вони поспішаючи пішли назад.

- Як будемо пробиратися? – запитав Артем.

- Думаю, всі ці воїни просто найманці, яким немає діла до Драбини та його проблем. Вони не зацікавлені особисто, тому навряд чи будуть уважними. Таким ми легко памороки заб’ємо. Тому просто заходимо та й усе.

- Це буде важко. Їх тут багато, - засумнівався Артем.

- Згоден, але часу не так багато. Мусимо поспішати. Бачиш, з того боку будівлі майже нікого немає. Звідти й зайдемо.